СЕКЦІЯ СУДОУСТРОЮ, ПРОКУРАТУРИ ТА АДВОКАТУРИ

Гатеж Вадим Михайлович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

юридичний факультет, 2 курс, 201 група

ОКРЕМІ АСПЕКТИ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ УЧАСТІ АДВОКАТА У СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ

На шляху до євроінтеграції, перед Україною постало питання рефор- мування важливих сфер суспільного життя. Дотримання прав і свобод людини, забезпечення верховенства права, розширення механізмів демократії є основними принципами для інтеграційних процесів. У сучасних демократичних державах неодмінною складовою системи право- вого захисту особи, її прав і свобод є адвокатура.

У адвокатській практиці присутнє поєднання приватного та суспільного інтересів – адвокатура в Україні є публічно-правовим інсти- тутом, який покликаний захищати та представляти інтереси не тільки окремих осіб, а й суспільства в цілому. Діяльність адвокатів, з одного боку, має конституційно-обумовлений державно-значущий характер, а з другого, – адвокати повинні бути максимально незалежні від держави, щоб ефективно захищати фізичних та юридичних осіб від різно- манітного свавілля.

Серед основних прав людини, передбачених Конституцією України, одним з найважливіших є право на отримання правової допомоги, яке прямо передбачено статтею 59 Основного Закону. В окремих випадках, правова допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі за- хисника своїх прав. Дана норма знайшла своє відображення у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року, який регулює питання організації та діяльності адвокатури. За цим Законом адвокатура як недержавний самоврядний інститут в Укра- їні здійснює свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Адвокатська діяльність визнається незалежною професійною діяльністю адвоката, щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.

Нинішній етап реформування адвокатури пов’язаний із реалізацією стратегії реформ в Україні, а саме: в частині конституційної трансфор- мації системи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів. Відповідні зміни на основі Закону про внесення змін до Конституції України від 25 листопада 2015 року (підготовлений Конституційною Комісією та поданий до Верховної Ради Президентом України) сприяли внесенню змін до статті 59 Основного Закону, згідно з якими встановле- но, що кожен має право на професійну правничу допомогу, а також доповнено Конституцію України новою статтею 131–2, що стосується організації та діяльності адвокатури. Її новелою є норма, згідно з якою «виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення». Тобто захищати громадян у суді зможуть лише адвокати з відповідним посвідченням адвоката. При цьому, встановлено на законодавчому рівні винятки із цього принципу: «Законом можуть бути визначенні винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх, чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздат- ними чи дієздатність, яких обмежена». Перехідними положеннями встановлюються також правила поступового запровадження представництва адвокатів у суді, зокрема, відповідно до статті 131–2: у Верховному Суді та судах та судах касаційної інстанції – з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції – з 1 січ- ня 2019 року.

Вказані вище положення в юридичній спільноті часто піддаються гострій дискусії. Так, прибічники так званої «монополізації» адвокатурою судового представництва, представлені як юристами-науковцями так і діючими адвокатами, вважають, що таким чином можна досягнути під- вищення якості надання юридичних послуг у сфері судового представ- ництва інтересів громадян. Представники зовсім іншої точки зору ствер- джують, що «монополізація» судового представництва лише адвокатами призведе до підвищення цін на юридичні послуги, а не підвищить їх якість та обмежить конституційне право громадян на вільний вибір за- хисника.

Останні ж, припускають, що у кримінальних справах, у справах про адміністративні правопорушення дійсно слід допускати до представництва виключно адвокатів, зважаючи на суспільну небезпеку діяння, вчиненого правопорушником. Проте в порядку цивільного судочинства захищається приватно-правові інтереси. Крім того, прихильники «другої позиції» вва- жають, що є правники, які можуть надати правову допомогу на належно- му професійному рівні, але не є адвокатами і не мають права здійснювати адвокатську діяльність (зокрема, посадові та службові особи органів про- куратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, юридичних служб органів державної влади та місцевого самоврядування тощо). За- галом позиція полягає у доцільності участі в судочинстві як адвокатів так і інших осіб які відповідають за встановленим в законі вимогам.

Проте, слід зазначити, що називати виключне право адвокатів на представництво в судді «монополією» є недоцільним, адже адвокатська професія є відкритою юридичною професією, тому що кожен юрист може стати адвокатом пройшовши, закріплену Законом України «Про адвока- туру та адвокатську діяльність», правову процедуру набуття статусу адвоката.

Стверджувати, що закріплення виключного права адвокатів на пред- ставництво інтересів інших осіб в суді є обмеженням конституційних прав, а саме ст. 59 Конституції України є недоречним, адже адвокат має необхідний професійний рівень та можливість забезпечити реалізацію права особи на захист від кримінального обвинувачення та представни- цтво її інтересів у суді. У той же час кожна особа є вільною у виборі захисника своїх прав серед адвокатів, а соціально-вразливим верствам населення гарантується безоплатна правова допомога.

Проведене дослідження дає підстави сформувати наступні висновки:

1. Концептуально, прагнення врегулювати ринок надання юридичних послуг є логічним та виправданим кроком, а монополізація адвокатами здійснення представництва інтересів у судах є одним з важливих елемен- тів такого врегулювання.

2. Монополізація як така, негативних наслідків у вигляді процедур- них складнощів чи проявів корупції не спричиняє.

3. Крім того, важливою умовою для успіху реформи є ставлення адвокатів до своїх обов’язків у зв’язку з отриманням такої монополії, особливо щодо рівня якості наданої правової допомоги та професійної етики.

4. «Монополізація» судового представництва адвокатами є невід- кладною вимогою сьогодення, на шляху до утвердження принципу верховенства права.

5. Вироблення стандартів якості надання правової допомоги є першо- черговим напрямом діяльності Міністерства юстиції України, Координаційного центру з надання правової допомоги та адвокатського самоврядування.

Науковий керівник: Романюк І. І., к.ю.н. Чернівецького національного універ- ситету імені Юрія Федьковича.

 

Левенець Аліна Андріївна

Студентка НЮУ імені Ярослава Мудрого
Інститут підготовки кадрів для органів юстиції України, 3 курс, 4 група

ЩОДО ОСОБЛИВОСТЕЙ РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Реалії сьогодення демонструють необхідність проведення повно- масштабних реформ в країні. Про цю необхідність населення заговори- ло ще давно. Так, за даними опитування, проведеного у 2014 році, перш за все громадськість чекає на такі реформи: 1) антикорупційна реформа (підтримують 63 % населення); 2) реформа у галузі охорони здоров’я (50 %); пенсійна реформа та реформа системи соціального захисту (50 %); 3) судова реформа та реформа прокуратури (45 %); 4) Реформа органів правопорядку (39 %); 5) Люстрація чиновників (перевірки та можливі звільнення) (38 %). Проте не всі українці вірили у можливість реформу- вання органів прокуратури. За результатами того ж опитування, у ймо- вірність реалізації судової реформи та реформи прокуратури у 2014 р. повірили лише 8,5 % населення. Така ситуація підштовхнула уряд до активних дій та вже 20 травня 2015 року Указом Президента було схвалено Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки, одним із завдань якої стало при- ведення повноважень та діяльності органів прокуратури до європейських стандартів.

Важливим є дослідження стану реформи прокуратури та оцінка ефективності діяльності органів прокуратури за наслідками проведених дій. В процесі реформування прокуратури відбулися позитивні зміні, серед яких, зокрема: люстрація і кількісне скорочення працівників прокуратури тощо; впровадження інституту прокурорського самоврядування, який має досить широкі повноваження щодо призначення членів Вищої ради юстиції та прийняття рішення про припинення їх повнова- жень, фінансування та організаційного забезпечення діяльності проку- ратури, звернення до органів державної влади та їх посадових осіб із пропозиціями про вирішення питань діяльності прокуратури, внесення рекомендацій про призначення та звільнення прокурорів з адміністра- тивних посад тощо. Така новела безумовно є позитивною, адже чим більше повноважень мають органи прокурорського самоврядування, які колегіально будуть вирішувати відповідні питання, тим менше можли- востей мають керівники прокуратур втручатися у діяльність її працівни- ків та отримувати неправомірну вигоду шляхом зловживання своїм службовим становищем. Важливою є також і належна, професійна участь прокурорів у судових дебатах, що дає змогу не лише забезпечити вико- нання завдань кримінального провадження, а й сприяє утвердженню авторитету прокуратури як органу державної влади і конкретного про- курора як її представника в очах суспільства. Саме цей етап судового розгляду разом із проголошенням вироку має найбільше виховне і со- ціальне значення

Разом з тим, на сьогодні залишаються так і не вирішеними низка питань, що гальмують реформування прокуратури. Однією із проблем, на думку експертів Консультативної місії Європейського Союзу в Укра- їні, є питання співпраці з правоохоронними органами, особливо з Національною поліцією України, Національним антикорупційним бюро України, Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою України і органами правосуддя. Відсутнє відчуття спільної мети, стандартні ро- бочі процедури – складні й бюрократичні, а ефективність кримінальних розслідувань аж ніяк не оптимальна.

Наступною проблемою є необхідність підвищення ефективності діяльності прокуратури шляхом добору кваліфікованих кадрів. Адже, ефективне функціонування органів прокуратури залежить як від якості закону, так від якості фахівців, що забезпечують її діяльність. Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації державам-учасницям Rec (2000) 19 щодо ролі прокуратури в системі кримінального право- суддя зазначив, що «найвищий рівень володіння професійними нави- чками та доброчесність є передумовами ефективної роботи прокуратури і забезпечення суспільної довіри до цієї служби». Важливим кроком на шляху до вирішення цього питання стала розробка законопроекту «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії», метою якого є розвиток правничої освіти, спрямований на підготовку правника відповідно до його фундаментальної ролі – утверджувати верховенство права через захист прав і свобод людини. Як йдеться у пояс- нювальній записці до вказаного законопроекту, із його прийняттям іс- нуючі навчальні програми змістовно та методологічно вдосконаляться з метою забезпечення підготовки правника відповідно до європейських стандартів.

Як вбачається з вищевикладеного, під впливом євроінтеграційних процесів в діяльності органів прокуратури відбулися принципово нові зміни. Разом з тим, ефективність реформування залишає бажати кращо- го. Так, експерти Реанімаційного пакету реформ посередньо оцінили процес здійснення реформ в Україні у 2,52 бала (за 5-бальною шкалою). Проте, процес реформування системи органів прокуратури відповідно до міжнародних стандартів триває і сьогодні. Важливою є необхідність консолідації зусиль з розробки та впровадження ефективної системи спеціальної підготовки прокурорів, що ґрунтуватиметься на європей- ських стандартах та кращому досвіді провідних держав Європи. Значну увагу варто приділити ролі прес-служб у висвітленні діяльності та формуванні позитивного іміджу прокуратури, адже ефективна комунікація із суспільством має велике значення для відновлення довіри до органів прокуратури.

Тож, сподіваємося на досягнення ефективних результатів, які забезпечать утвердження верховенства права через захист прав і свобод лю- дини у всіх сферах розвитку та реформування органів прокуратури.

Замковий Володимир

Автор : Замковий Володимир

72 переглядів

0 коментарів

Залиш коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *