Федотов Ілля Миколайович,
Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого, ІПКЮ, 2 курс, 10 група
РОЗМЕЖУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
В умовах, коли в Україні проводиться реформа децентралізації, а місцеве самоврядування являє собою відносно самостійний інститут публічної влади, організаційно відокремлений від системи державних органів, проблема взаємодії органів державної влади та органів місце- вого самоврядування набуває особливої актуальності. Визначення компетенції та розмежування повноважень цих органів пов’язано з певними правовими колізіями окремих положень законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації», через що ці органи часто вступають в конфлікти між собою.
Витоки суперечностей між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування мають законодавчу основу, закладену в Конституції України, в якій недостатньо чітко визначено роз- поділ повноважень між ними. Це призвело до того, що Конституція України дає надмірно широкі повноваження місцевим державним адмі- ністраціям, що дозволяє останнім впливати на роботу органів місцевого самоврядування.
Відповідно до положень Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є народ, який здійснює її безпосередньо і че- рез органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тобто, проаналізувавши нормативно-правову базу, робимо висновок, що існують дві відносно відокремлені системи органів публічної влади, саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування, завданням яких є здійснення відповідних управлінських функцій в межах повноважень, визначених Конституцією і законами України. Кожна із згаданих систем має характерні особливості, які, власне, і надають можливість відокремити одну від іншої.
Норми Конституції України (п. 6 і 7 ст. 119) покладають на місцеві органи виконавчої влади обов’язок організації взаємодії з органами місцевого самоврядування та реалізацію делегованих відповідними радами владних повноважень. Можна відокремити дві основні групи делегованих повноважень. По-перше, це повноваження, в яких представлені інтереси держави в цілому, які здійснюються органами місцевого самоврядування під контролем держави, не порушуючи при цьому самостійності й незалежності місцевого самоврядування: 1) соціально-економічного й культурного розвитку, планування та обліку; 2) бюджету, фінансів і цін; 3) житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку; 4) будівництва; 5) освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту; 6) регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища; 7) соціального захисту населення; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи; 10) забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. По-друге, повно- важення органів місцевого самоврядування, які делегуються відпо- відним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.
Важливим моментом є те, що при цьому делегуючий суб’єкт формально не втрачає зазначені повноваження, вони залишаються в його компетенції, він лише надає право їх реалізації делегованому суб’єкту на певний час і на певній території. У делегованого ж суб’єкта внаслідок отримання делегованих повноважень розширюється обсяг та перелік повноважень, але він є підконтрольним в частині виконання делегованих повноважень делегуючому суб’єкту.
Питання взаємодії органів місцевого самоврядування та органів державної влади також пов’язане з широкою суміжною компетенцією, що робить малоефективним їхнє взаємне співіснування. Надзвичайно важливою є проблема дублювання повноважень місцевих державних адміністрацій органами місцевого самоврядування. Причиною цього є недостатньо ретельний аналіз досвіду іноземних країн щодо чіткого розмежування об’єктів управління під час розробки законів про місцеві державні адміністрації та місцеве самоврядування. Мова йде про так звані протиріччя в сфері компетенції. Закон України «Про місцеве само- врядування в Україні» у ч.2 ст.11 встановлює, що виконавчі органи міських рад з питань здійснення делегованих їм повноважень є підконтр- ольними і підзвітними відповідним органам виконавчої влади. Такий контроль за реалізацією виконавчими органами міських рад делегованих повноважень органів виконавчої влади здійснюють обласні державні адміністрації.
В той час як місцеві державні адміністрації підконтрольні і підзвітні радам відповідного рівня, ради контролюють реалізацію комплексних програм, виконання бюджету, мають повноваження висловити недовіру двома третинами від складу відповідної ради голові місцевої державної адміністрації тощо. Крім того, вони заслуховують звіти голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів державної адміністрації. У свою ж чергу міський, селищний, сільський голова підзвітні лише територіальній громаді, а рада підконтрольна лише на стільки, на скільки депутати під- звітні своїм виборцям на округах.
Варто згадати і той факт, що об’єм функцій та компетенцій, що реа- лізується органом місцевого самоврядування прямо залежить від джере- ла фінансування місцевого бюджету, і не маючи достатньої фінансової підтримки фактично не можливо здійснити в повному обсязі свої повноваження.
Особливої актуалізації це питання набуває у зв’язку із реформою децентралізації та створенням об’днаних територіальних громад, яких наразі в Україні налічується 665, і ще в 366-тьох вже проведено місцеві вибори.
Тому, для того, щоб система органів публічної влади була збалансо- ваною, необхідно вжити заходів для усунення елементів дублювання та домінування однієї управлінської структури над іншою. На нашу думку, до повноважень державної влади мають бути віднесені повноваження, виконання яких пов’язане із інтересами населення України в цілому, а повноваження місцевого самоврядування повинні бути пов’язані з ін- тересами, спрямованими на безпосереднє забезпечення життєдіяльності територіальної громади.
Науковий керівник: Новиков О. В., к.ю.н., доцент кафедри державного будівництва.
0 коментарів