СЕКЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОГО, ЗЕМЕЛЬНОГО ТА АГРАРНОГО ПРАВА

Корнієнко Анна Миколаївна

студентка 3 курсу 1 групи Слідчо-криміналістичного інституту НЮУ ім. Ярослава Мудрого

СТАНДАРТИЗАЦІЯ, ЯК ФУНКЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Україна є державою, яка має потужний промисловий сектор, який відіграє ключову роль в економіці. При цьому використовується велика кількість природних ресурсів і виробляється не менша кількість промислових відходів. Для збалансування використання природних ресурсів, раціонального їх використання, охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки створюються державні органи, що здійснюють екологічне управління.

Функціонування системи державного екологічного управління спря- мовано на екологізацію всіх сфер життєзабезпечення, досягнення і під- тримку необхідного рівня якості здоров’я і життя населення, стану на- вколишнього природного середовища, гармонізацію взаємин суспільства і природи. Неможливо уявити дану діяльність без зводу правил, харак- теристик, інструкцій, закріплених в нормативно-правових актах, які стосуються певної промислової діяльності і є обов’язковими. Дані по- ложення визначаються в українському законодавстві як стандартизація – діяльність, що полягає в установленні положень для загального та нео- дноразового використання щодо наявних чи потенційних завдань і спря- мована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері (Закон України «Про стандартизацію» від 05.06.2014 в чинній редакції). Більш вужче поняття визнається під екологічною стандартизацією і являє собою встановлення єдиного та обов’язкового для всіх об’єктів даного рівня системи управління екологічних норм і вимог.

Основними завданнями стандартизації у сфері охорони навколиш- нього природного середовища є забезпечення сприятливого стану при- родних комплексів; прагнення до збереження рівноваги між розвитком виробництва і станом навколишнього природного середовища; прагнення до відновлення і раціонального використання природних ресурсів; удосконалення системи управління якістю навколишнього середовища в інтересах людства.

Екологічна стандартизація почала створюватися в 70-х роках мину- лого сторіччя. Даним питанням займались такі науковці, як Климен- ко М. О, Сухарев С. М, Ткаченко В. В, Тарасова В. В, Шаповал М. І., Скрипчук П. М. та інші. Виникали дискусії чи підлягає стандартизації така галузь, як використання природних ресурсів та охорона навколиш- нього природного середовища. Але у зв’язку з інтенсивним зростанням антропогенного навантаження на довкілля, яке стало особливо відчутним у другій половині ХХ сторіччя, фахівці прийшли до висновку, що без конкретних нормативних документів у вигляді стандартів керувати про- цесами охорони природного середовища не можливо.

За своє незалежне існування, в Україні застосовувалися як система національних державних стандартів (ДСТУ), так і міждержавних (ГОСТ – країн СНД), європейських (EN – Європейського Союзу) і міжнародних (ISO – спеціалізованої організації під егідою ООН).

В умовах євроінтегації, з 1 січня 2016 р. на території України замість національних діють європейські та міжнародні стандарти, а з 1 січня 2018 року не діє ряд державних стандартів щодо екологічної стандарти- зації.

В процесі промислової діяльності використання в багатьох випадках застарілих технологій та обладнання, украй висока концентрація потен- ційно небезпечних промислових об’єктів в окремих регіонах, велике спрацювання технічних фондів підприємств зумовлюють високу ймо- вірність критичного забруднення різних об’єктів довкілля з непередба- чуваними для нього наслідками. Тому першочерговим завданням держа- ви є впровадження нових стандартів, що стосуються: показників якості природних середовищ; параметри викидів і скидів забруднювальних речовин; методи визначення параметрів стану природних об’єктів та інтенсивності антропогенного впливу; вимоги до способів і засобів контролю та вимірювання, а також до пристроїв, апаратів і споруд з охо- рони навколишнього природного середовища.

Позитивними моментами в вітчизняному законодавстві є те, що стандартизація закріплена в нормативно-правових актах пооб’єктних природних ресурсів, зокрема Водному кодексі України, Лісовому кодек- сі України. Це свідчить про дійсний вияв прийнятих стандартів та до- тримання Україною міжнародних угод, таких як членство СОТ, яке забов’язує стандартизувати законодавство задля активної співпраці між країнами. До того ж перспектива вступу України до Європейського со- юзу дає можливість розраховувати на взаємну розробку стандартів для охорони навколишнього середовища і мінімізацію шкідливого впливу на природні об’єкти внаслідок техногенної діяльності.

Науковий керівник: К. ю. н., доцент кафедри екологічного права НЮУ ім. Ярослава Мудрого Донець О. В.

 

Мосієвич Сергій Ігорович

Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого, інститут прокуратури та кримінальної юстиції, 3 курс, 1 група

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИДОБУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ БУРШТИНУ

Бурштин відповідно до Інструкції із застосування Класифікації за- пасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ бурштину – це збірний термін, що об’єднує різновиди викопних смол, придатних для використання в ювелірно-виробній, хімічній, фармацев- тичній та інших галузях виробництва.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року No 827 «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» бурштин відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення, ювелірної сировини, дорогоцінного каміння. Це означає, що без отримання спеціального дозволу бурштин видобувати заборонено. Згідно Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами зазначено виняток із загального правила, що без аукціону надається для геологічного вивчення, в тому числі дослідно- промислової розробки та видобування торфу, а також бурштиноносних порід на ділянках проявів бурштину, які не мають промислового зна- чення, розмір яких не перевищує один гектар.

У ст. 52 Кодексу України про надра передбачено можливість квотування видобутку корисних копалин з метою запобігання негативним демографічним, соціальним та екологічним наслідкам інтенсивного ви- добутку корисних копалин установлюються квоти на видобуток окремих видів корисних копалин.

Стосовно відповідальності за порушення законодавства про видо- буток бурштину, то слід зазначити, що на відміну від сусідньої Росії, де передбачається відповідальність за нелегальний видобуток бурштину, в Україні спеціальної норми права не має. Передбачено відповідальність за порушення законодавства про надра, а саме: дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну. Тому не дивно, що у наяв- ності нерегульованості незаконного видобутку бурштину, у Рівненській та Житомирській (де це різновид копалин, найбільш поширені) є не поодинокі прецеденти нелегального видобутку бурштину.

На сьогоднішній день є законопроект «Про видобування та реалізацію бурштину», який має встановити усі необхідні умови для видобування і реалізації бурштину. Усі правовідносини пов’язані із отриманням бурштину має ґрунтуватися на підставі договору про видобування бурштину. Відповідно до вищезазначеного законопроекту, договір про видобування бурштину укладається між первинним надрокористувачем і старатель- ською артіллю на підставі заявки, поданої старательською артіллю згід- но з цим Законом, й відповідно до умов спеціального дозволу на корис- тування надрами.

Старательська артіль – юридична особа, яка утворюється у формі повного товариства, командитного товариства і провадить діяльність щодо видобування, зберігання, транспортування, реалізації бурштину та гео- логічного вивчення бурштиноносних надр і пов’язані види діяльності.

Але, можна зазначити певні негативні сторони законопроекту, проект не відповідає принципу системності у регулюванні суспільних відносин, який має покладатися в основу будь-якого нормативно-правового акту. У гірничих відносинах таким є Кодекс України про надра, який визначає засади правового регулювання суспільних відносин з використання та охорони надр і, у разі потреби, особливості надання надр у користування для певних цілей з яким і має бути узгоджений поданий законопроект. Зазначимо, що певні зміни до цього Кодексу, які спрямовані на таке узгодження, включені до розділу 6 «Прикінцеві та перехідні положення» проекту. Проте вони не забезпечують повну відповідність проекту від- повідним положенням Кодексу України про надра.

До суттєвих вад проекту слід віднести запровадження певного монополізму у сфері видобування бурштину. У якості основних суб’єктів відносин з користування бурштиноносними надрами закріплюються лише комунальні підприємства, що визнаються первинними надрокорис- тувачами, яким надаються спеціальні дозволи на користування надрами для видобутку бурштину, та старательські артілі, які укладають договір про видобування бурштину з відповідними комунальними підприємствами. З огляду на це, в проекті й будується організаційний та правовий механізм видобування та реалізації бурштину. Інші суб’єкти у проекті згадуються побіжно, без чіткого визначення їх можливостей прийняти участь у видобутку бурштину, що суттєво ускладнить проведення їх діяльності у цій сфері.

У проекті досить суттєво корегується правовий режим поводження з бурштином як корисною копалиною загальнодержавного значення у порівнянні з іншими корисними копалинами такого значення. Роль держави щодо видобутку бурштину за проектом зводиться до надання за запитом спеціалізованого комунального підприємства певної інфор- мації та спеціального на користування бурштиноносними надрами. Після цього усі основні розпорядчі діїв даній сфері здійснюватиме за- значене комунальне підприємство. Очевидно, що такий підхід призведе до суттєвого нівелювання статусу бурштину як корисної копалини за- гальнодержавного значення, що може мати певні негативні наслідки.

Проект зачіпає предмети регулювання інших законів України, але не передбачає внесення змін до них, чим порушує систему законодавства про надра. Окрім того, є велика кількість підзаконних актів, які регулюють відповідні суспільні відносини і мають переглядатися для забезпе- чення реалізації положень законопроекту.

Підсумовуючи все вище сказане, зазначимо, що питання організаційно- правового упорядкування видобутку бурштину в Україні наразі є просто «кричущими», оскільки здійснюється переважно поза правовим руслом, приносячи страшної наруги екології. Втім проблемні питання стосуються як і відсутності відповідного закону чи то його тривалою процедурою прийняття, так і складністю організації та контролю за видобутком бурштину в межах існуючого законодавства насамперед через його недоліки та все ще масивну бюрократію та корупцію, особливо на регіональному рівні.

Замковий Володимир

Автор : Замковий Володимир

53 переглядів

0 коментарів

Залиш коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *