ФРАУДАТОРНИЙ ПРАВОЧИН БОРЖНИКА: ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ ТА КОЛИ ЙОГО МОЖНА ВИЗНАВАТИ ТАКИМ? – ОГЛЯД ВС

Фраудаторний правочин не нове поняття в доктрині цивільного права. Ще у римському праві було сформовано, а потім певною мірою вдосконалено поняття фраудаторності (латинською «fraus creditorum» – на шкоду кредиторам). За останні роки і судова практика в Україні значно розширила ознаки недійсності правочинів, виділивши в окрему категорію так званий «фраудаторний правочин». Такий правочин вчиняється боржником із метою зменшення та приховування свого майна від звернення стягнення кредиторів.

        У законодавстві Польщі конструкція фраудаторності прямо закріплена у цивільному кодексі. Фраудаторні правочини в українському законодавстві регулюються тільки у певних сферах. Наприклад, у сфері неплатоспроможності банків – Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у сфері виконавчого провадження – Законом України «Про виконавче провадження» тощо. Поняття фраудаторності відображається і в загальних засадах цивільного законодавства, зокрема в п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України. Однією із таких засад є добросовісність, тобто учасники цивільних правовідносин повинні відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору.

        У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року зазначається, що фраудаторний договір може бути як оплатним, так і безоплатним. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься:

-момент укладення договору;

– контрагент із яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов’язана юридична особа);

– ціна (ринкова/неринкова);

– наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

        Стосовно безоплатних договорів, то постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року до критеріїв фраудаторності віднесено:

– момент дарування;

– контрагент – обдаровуваний.

     Враховуючи судову практику, у науковій доктрині права сформувалися ознаки фраудаторного правочину. До яких відносять: наявність умислу у боржника на вчинення такого правочину, оплатний або безоплатний характер, наявність збитків у боржника чи кредитора, вчинення з метою перешкоджання кредитору у задоволенні його інтересів.

На противагу фраудаторному правочину існує фіктивний. Ознакою останнього є введення в оману іншого учасника щодо фактичних обставин правочину та дійсних намірів. Отже, фраудаторний і фіктивний правочин – це окремі види правочинів, що вчиняються з різними намірами і визнаються недійсними.  Але до 2019 року судова практика розвивалася таким чином, що оспорювали договори, які укладені на шкоду кредитору, за допомогою фіктивності. У результаті цього кредитору не вдавалося повернути майно. Не бралося до уваги те, що фраудаторними правочинами не вичерпується весь склад фіктивного правочину. Тому з початком застосування конструкції фраудаторності ситуація змінилася: стало можливим повернення майна боржнику, щоб потім кредитор міг звернути на його стягнення.

 Фраудаторні правочини зазвичай укладаються після відкриття провадження і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів. У Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року суд дійшов висновку, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення у нього зобов’язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. В іншій своїй Постанові від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 Верховний Суд зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значущі вчинки були економічно обгрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином і своєчасно виконані. Тому всі боржники мають добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання – надати справедливе та своєчасне задоволення прав і правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

        Підсумовуючи все вище викладене, можна дійти висновку, що фраудаторність як така в українській правовій реальності з’явилася досить недавно, хоча сьогодні вже застосовується в різних сферах. Основною ознакою фраудаторного правочину є майновий критерії – боржник перестає бути платоспроможним.

        Ключові слова: фраудаторність, добросовісність, зловживання правом, зменшення та приховування майна, фіктивний правочин, платоспроможність

        Автор: Хом`як Анна.