Врегулювання працевлаштування з нефіксованим робочим часом: новели українського законодавства

10 серпня 2022 року набув чинності Закон України № 2421-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом» (далі – Закон України №2421-IX), відповідно до якого роботодавці та працівники можуть укладати трудові договори з нефіксованим робочим часом. Така можливість є новелою українського законодавства, яка є аналогом зарубіжного «zerohourscontract», який застосовується, наприклад, у Великобританії, Бельгії, Нідерландах і багатьох інших країнах ЄС.

Що таке трудовий договір з нефіксованим робочим часом?

У вищезгаданому Законі України зазначено, що трудовий договір із нефіксованим робочим часом – це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених статтею 21^-1  Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

У такому випадку роботодавець може на свій розсуд визначати обсяг роботи, яку має виконати працівник, необхідність і час залучення працівника до роботи та, в передбачений трудовим договором строк, погоджує із працівником режим роботи і тривалість робочого часу.

Однак, варто наголосити на тому, що при цьому вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку мають дотримуватись в обов’язковому порядку.

Які обов’язкові пункти трудового договору з нефіксованим робочим часом, передбачені у статті 21^-1КЗпП України?

1. Спосіб і мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;

2. Спосіб і максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою статті 21^-1  КЗпП України.

3. Проміжки часу, під час яких працівника зобов’язаний працювати (базові годиниі дні).

Яка тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом?

Згідно положень, зазначеними у статті 21^-1  КЗпП України, мінімальна тривалість робочого часу працівника протягом календарного місяця становить 32 години.

Кількість базових годин, під час яких від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Як виплачуватиметься заробітна плата за трудовим договором із нефіксованим робочим часом?

Відповідно до статті 21^-1  КЗпП України встановлено наступні положення щодо цього:

· Заробітна плата виплачується працівникові за фактично відпрацьований час.

·За відрядної системи оплати праці заробітна плата виплачується працівникові за фактично виконану роботу за встановленими у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом відрядними розцінками.

·   Якщо працівник протягом календарного місяця виконав роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.

Також, відповідно до змісту ст. 21^-1 КЗпП України, у разі ненадання роботодавцем такому працівникові роботи, заробітна плата за відрядної системи оплати праці протягом календарного місяця у будь-якому випадку повинна бути виплачена працівникові у розмірі, не меншому за розмір заробітної платипрацівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, – тобто за 32 години робочого часу.

У випадку погодження працівника на залучення його до роботи поза часом, що вказаний у трудовому договорі, його робота оплачується у розмірі, не меншому ніж передбачено умовами трудового договору, а у разі перевищення нормальної тривалості робочого часу – згідно з порядком, який передбачений ст.106 КЗпП України.

Тим паче, у Законі України № 2421-IX зазначено, що працівник, який відпрацював на умовах трудового договору з нефіксованим робочим часом понад 12 місяців, має право звертатися до роботодавця з вимогою укладення строкового чи безстрокового трудового договору.

Отже, трудове законодавствоУкраїни поповнилося додатковим інструментом для специфічного узгодження трудових відносин між їх певними учасниками, що може мати позитивний ефект як для роботодавців, так і для фрілансерів. З іншого боку, зручність такої форми роботи є для працедавців сумнівною, адже існує усталена система контролю робочого процесу. Однак, це ще один крок, ураховуючи міжнародний досвід, до приведення трудового законодавства відповідно до сучасності.

Ключові слова: трудовий договір, нефіксований робочий час, фріланс.

Автори: Пушкаренко Дар’я, Яворська Оксана.