Кредитні відносини у практиці Верховного Суду: відступ від попередньої позиції

Важливою є позиція Великої Палати Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Справа стосувалася позову про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за несвоєчасне виконання вироку як за невиконання грошового зобов’язання. Предметом позову у цій справі було стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов’язання щодо відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, підтверджених вироком суду.
Верховний Суд вказав, що завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов’язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов’язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов’язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов’язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов’язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов’язок боржника з такої сплати.
Таким чином в цій справі дійсно має місце грошове зобов’язання.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов’язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов’язань.
Тобто застосування ст. 625 до даних правовідносин є правомірним. Застосування її положень не можуть бути обмежені лише договірними грошовими зобов’язаннями.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, у питанні щодо правовідносин, що виникають з приводу виконання судових рішень, а саме, що до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України). Також Велика Палата відступила від висновків щодо того, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов’язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п’ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов’язальних правовідносин.