Наскільки спільним є нажите у шлюбі майно?

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя в набутті такого майна.

Тому застосовуючи  норму статті 60 Сімейного кодексу України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти  або спільна праця подружжя.

У зв’язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може  вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Правило «все навпіл» набуте під час шлюбу незалежно від будь-чого діє, тому виникають різні ситуації, зокрема: Постанова ВСУ від 05 квітня 2017р. у справі № 6-399цс17.

Ця справа цікава тим, що чоловік придбав квартиру хоча і під час перебування у шлюбі, проте не за спільні сімейні кошти. При цьому довести він це зміг тільки у ВСУ, суди першої та апеляційної інстанцій поділили двокімнатну квартиру навпіл.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норм частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України та статей 57, 60, 65, 71 Сімейного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для скасування судових рішень.

Тому у зв’язку з неоднаковим застосуванням норм матеріального права Постановою Верховного суду України від 07.09.2016 у справі № 6-801цс16 зазначено, що статус спільної сумісної власності може бути визначено тільки за обов’язкової наявності двох критеріїв: 1) час набуття майна (час перебування у шлюбі); 2) коштами, за які таке майно набуте (джерело набуття).

Таким чином, хоча презумпція спільної сумісної власності і означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов’язані доводити наявність своїх прав на майно, яке придбано за час шлюбу – для наявності такої презумпції, як виявилося, все-таки потрібно наводити і додаткові факти, окрім перебування у шлюбі.