Шлюбний договір з невигідним матеріальним становищем

Шлюбний договір – це не нове явище, на сьогоднішній день він набирає значну популярність і виступає як один з важелів перевірки стосунків між «майбітнім» подружжям, а також гарантією схоронності Вашого майна.

При укладенні шлюбного договору слід звернути увагу на питання надзвичайно невигідного становище

Поняття «надзвичайно невигідного матеріального становища» – шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Положення шлюбного договору, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ). Перш за все, мова йде про загальні вимоги до укладення договорів, дотримання яких є необхідним для дійсності будь-якого договору (несуперечність іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави й суспільства, його моральним засадам). Також шлюбний договір може бути визнаний недійсним у тому випадку, якщо він укладений особою під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах. Важкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів його сім'ї або родичів, смерть близької людини, загроза втратити житло та інші обставини, для усунення або зменшення яких був укладений шлюбний договір.

Варто зазначити, що у більшості випадків судова практика розглядає наявність «надзвичайно невигідного матеріального становища» в якості порушення саме загальних вимог до укладення договору. На нашу думку, вказана позиція викликана об’єктивною складністю у встановленні факту укладення шлюбного договору під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах. Так, аналіз судової практики свідчить, що у більшості випадків ВССУ скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсними шлюбних договорів внаслідок недоведеності існування надзвичайно невигідного матеріального становища або інших суперечностей актам законодавства (наприклад, ухвали ВССУ від 18.12.2012 р. у справі №6-18263св12, від 12.03.2014 о. у справі №6-52702св13, від 10.09.2014 р. у справі №6-24071св14, від 15.12.2014 р. у справі №6-46035ск14). Зокрема, ВССУ оцінює шлюбні договори на предмет дотримання балансу прав обох сторін, у тому числі на придбання рухомого й нерухомого майна або на участь у створенні та участі в товариствах. ВССУ також зазначає, що дотримання такого балансу не порушується, якщо у шлюбному договорі передбачене виключення окремого майна зі складу спільного сумісного, оскільки право визначити особливий правовий режим майна прямо передбачене в СКУ.

Окремо слід звернути увагу на цікаву і прогресивну правову позицію, висловлену в постанові ВСУ від 28.01.2015 р. у справі №6-230цс14за, результатами перегляду ухвали ВССУ від 10.09.2014 р. у справі №6-24071св14. Фактичні обставини справи полягали в тому, що за положеннями оспорюваного шлюбного договору на нерухоме майно, яке дружина придбала до моменту реєстрації шлюбу, був поширений правовий режим спільної сумісної власності. Також умовами цього договору сторони визнали перебування у фактичних шлюбних відносинах до моменту реєстрації їхнього шлюбу. Предметом перегляду у справі були питання правомірності домовленості сторін шлюбного договору про правовий режим майна, придбаного ними до реєстрації шлюбу та юридичної значимості добровільно визнаного ними спільного проживання однією сім'єю до реєстрації шлюбу, і придбання в цей період спільного майна.

Стосовно першого питання ВСУ висловив правову позицію про те, що норма ст. 97 СКУ надає подружжю право визначати в шлюбному договорі правовий режим майна, придбаного до або під час шлюбу, проте не містить будь-яких заборон чи обмежень цього права. Встановивши, що правовідносини сторін і правовий режим спірного майна врегульовані сторонами в шлюбному договорі, суд обґрунтовано, виходячи з принципу свободи договору, застосував до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СКУ. Фактично, вказаною позицією підтверджена концепція «зворотної сили» шлюбного договору, адже навіть через багато років після укладення шлюбу подружжя може змінити в шлюбному договорі правовий режим майна, набутого одним з них або ними спільно як до, так і після укладення шлюбу.

Також ВСУ зазначив, що у разі виникнення спору про право, наявність або відсутність факту, що має юридичне значення, встановлюється судом в порядку позовного провадження при вирішенні спору про право. Оскільки імперативна норма, яка забороняє встановлення факту проживання однією сім’єю за домовленістю сторін, відсутня, то визнання такого факту сторонами в шлюбному договорі є правомірним.

Загалом, ВСУ дійшов висновку, що критеріями правомірності шлюбного договору є, по-перше, відсутність суперечностей між його змістом і вимогами закону, тобто відповідність договору імперативним нормам та, по-друге, дотримання моральних засад суспільства. Оскільки саме з такого розуміння правових норм виходив і ВССУ, то у задоволенні заяви про перегляд справи було відмовлено.

Отже, незважаючи на понад 20-річну історію закріплення інституту шлюбного договору в українському законодавстві, практика їх укладення залишається вкрай незначною. Саме тому цікавою видається судова практика оскарження шлюбних договорів, яка дозволяє визначити вкрай практичні аспекти їх застосування, ризики визнання недійсними тощо. Загалом, вказана практика засвідчує складність доведення в судовому порядку факту того, що шлюбний договір ставить одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. При цьому остання судова практика підтверджує правомірність визначення в шлюбному договорі правового режиму майна, придбаного до або під час шлюбу, та встановлення факту проживання однією сім’єю.

Гончар Євгенія

Автор : Гончар Євгенія

897 переглядів

0 коментарів

Залиш коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *