СЕКЦІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

Бігун Тетяна Юріївна,

Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого,
ІПКЮ, 1 курс, 6 група

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В УКРАЇНІ: УТОПІЯ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

Ні для кого не таємниця, що становлення громадянського суспільства в Україні відбувається доволі повільно. Причиною цього є довгостроковий тоталітарний державний режим в Радянському Союзі, частиною якого була Україна та нерозуміння громадянами нашої держави значення цього поняття. Також одна частина населення України не усвідомлює важливість інституту громадянського суспільства, а інша – тяжіє до повернення тоталітарного режиму радянського зразка, оскільки демократія в українському варіанті, на їхню думку, себе не виправдовує. Саме в цьому і полягає відмінність між шляхом розвитку громадянського суспільства в Україні та в західноєвропейських країнах, де цей інститут формувався впродовж більше, ніж одного століття.

Зародження громадянського суспільства в Україні відбулося після здобуття нею незалежності. Українському народові було важко прийняти демократичні реформи, а особливо запровадження європейських демократичних цінностей, які були незнайомі нашому суспільству.

Характеризуючи стан громадянського суспільства України у 2000-х роках, необхідно зазначити, що для нашого суспільства була характерною маргіналізація громадянського життя. За ті роки значна частина населення взяла участь у страйках, демонстраціях та інших ви- дах громадської непокори, проте різноманітні соціологічні опитування та дослідження, наприклад як проект «Започаткування національного діалогу в Україні», довели, що участь людей в цих акціях була пов’язана виключно з проблемами соціального забезпечення. Тому можна сміливо говорити, що в цей період громадська активність населення була досить низькою, що і було проблемою побудови громадянського суспільства. Революції 2004 та 2014 років стали певним вибухом суспільної свідо- мості, що спричинило ще більшу недовіру населення до політичних сил, а тому якщо люди і брали участь у акціях на підтримку того чи іншого політичного діяча, то лише за певну винагороду.

Соціологічне дослідження «Ким ми себе вважаємо і хто ми є?», проведеного Міжнародним фондом «Відродження» разом із Фондом «Демократичні ініціативи» показало, що членство в різноманітних організа- ціях громадянського суспільства знаходяться на рівні 12–15 %, де най- більший відсоток належить профспілкам (19,6 %), політичним угрупуванням (8,9 %) та спортивним та молодіжним асоціаціям (7,8 %). Членство в недержавних організаціях знаходиться на рівні 6.2 %.

Однією з особливостей розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні є те, що одне з провідних місць займають політичні партії. І саме тут з’являється парадокс: адже характерною ознакою громадян- ського суспільства є наявність громадських організацій, які мають бути незалежними від політичних та фінансових сил. Хоча партії і повинні забезпечувати безпосередній зв’язок влади з народом через своїх пред- ставників у владних структурах, проте, на жаль, в Україні велика кіль- кість політичних партій мають небагато спільного з громадським плю- ралізмом.

Створення більшості неполітичних громадських організацій відбу- лося після 2010 року. Такі організації зіткнулися з фінансовими утиска- ми та труднощами, тому що хоч і опосередковано, але все ж вони впли- вали на політичне життя і систему України, якій цей вплив був не до вподоби.

Поступово наше населення почало усвідомлювати значення демо- кратичних свобод і цінностей, намагатися переходити до суспільства , побудованого на цих засадах та принципах. Найяскравішим прикладом громадянської самодіяльності населення був волонтерський рух у наданні допомоги українській армії від різних громадських організацій, що бере свій початок в перші місяці проведення АТО на сході України.

Крім того, в сучасних умовах набирають популярності нові неформальні об’єднання громадян, такі як групи в соціальних мережах, флеш- моби, групи на підтримку певних ідей або петицій тощо.

До того ж державою має бути забезпечена взаємодія з інституціями громадянського суспільства, поділяючи з ними відповідальність за задо- волення певних суспільних потреб. Такі інституції повинні мати можли- вість здійснювати тиск на державу з метою розв’язання тих чи інших соціальних проблем. За допомогою такої взаємодії до відома публічної влади мають доводитися суспільні цінності, забезпечуватися зворотній зв’язок між владою та суспільством.

Отже, громадянське суспільство в Україні – можливе. Держава і громадянин повинні бути зацікавленні в партнерстві і взаємодії, адже без дотримання демократичних прав і свобод неможливо говорити про гро- мадянське суспільство. А народ, зі свого боку, повинен реалізовувати ці права і свободи у формі громадянської активності та самоорганізації населення. Події останніх років дають надію, що Україна зараз на правильному шляху до побудови сильного громадянського суспільства.

Науковий керівник: к.ю.н., асистент Сидоренко О. О.