Шлюбний договір: як правильно його укласти і що він може забезпечити

Шлюбний договір – це офіційний документ, який має юридичну силу і який може бути підписаний між двома людьми, які вже одружені або лише планують це зробити. Цей договір може бути укладений у будь-який момент їхнього спільного життя і має бути нотаріально завірений. Він дозволяє регулювати цивільні (сімейні) відносини між подружжям навіть якщо це суперечить деяким нормам закону.

Більшість українців не схильні до шлюбних договорів – лише 2% сімейних пар вирішують їх укласти. Однак цей документ дозволяє вирішити майнові питання на багато років вперед, що допомагає уникнути судових спорів у разі розлучення.

Шлюбний договір, по суті, не є документом про розлучення, а скоріше про регулювання майнових відносин, прав та обов’язків протягом всього шлюбного життя.

В Україні вимоги до цього документу та порядок його укладання визначаються главою 10 Сімейного кодексу України (далі – СК України). Загальний принцип полягає в тому, що домовленість між подружжям може включати будь-які умови, які не суперечать закону та моральним нормам суспільства.

У договорі визначається, хто є власником майна, придбаного під час шлюбу, а також майна, яке належало кожному з подружжя до реєстрації шлюбу, і як це майно буде розділено у разі розірвання шлюбу.

Шлюбний договір включає лише майнові відносини між подружжям, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків, незалежно від того, чи планують вони мати дітей на момент укладання договору.

Шлюбний договір регулює такі питання:

1. Визначення майна, яке буде вважатися спільною власністю подружжя, та умови його розподілу у разі розлучення.

2. Визначення майна, яке буде вважатися особистою власністю кожного з подружжя.

3. Встановлення розміру часток у праві власності на майно, яке буде придбано під час шлюбу.

4. Порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного або окремого майна, а також відповідальність за інші зобов’язання.

5. Порядок використання майна та спільних коштів.

6. Майнові обов’язки в родині (наприклад, чоловік відповідає за оплату комунальних послуг та навчання дітей, а жінка – за організацію відпочинку та поточні витрати).

7. Розмір та порядок сплати аліментів та інші питання.

Документ може включати право на фінансове утримання одного з подружжя в певних обставинах, які визначаються в договорі (наприклад, утримання дружини під час вагітності). Також можна встановити порядок спільних витрат на побут (комунальні платежі, харчування, подорожі тощо).

Однак стаття 93 СК України містить чіткий перелік питань, які не можна включати до шлюбного договору. Це, зокрема:

а) відчуження нерухомості та майна, що підлягає державній реєстрації;

б) регулювання немайнових питань (відносини в родині);

в) зменшення прав дитини, наприклад, передбачення місця проживання дітей;

г) ставлення одного з подружжя в невигідне матеріальне становище.

Шлюбний договір можна укласти як вже перебуваючи у шлюбі, так і плануючи одружитися – це означає, що заява до РАЦСу вже має бути подана (стаття 95 СК України).

У документі вказуються реквізити свідоцтва про шлюб або довідка про подачу заяви про реєстрацію шлюбу, оскільки сторони мають мати статус в договорі.

Для засвідчення договору нотаріусу також потрібно надати паспорти обох з подружжя та документи, що підтверджують право на майно, статус якого визначається договором.

Основна частина документу – це узгоджені умови регулювання майнових прав (нерухомість, корпоративні права, права інтелектуальної власності).

Перед зверненням до нотаріуса варто звернутися за консультацією до юриста та разом скласти проєкт договору. У нотаріусів зазвичай є зразок такого договору, але він може не враховувати всі необхідні обставини та вимоги конкретного подружжя.

У шлюбному договорі може бути внесено зміни до законодавчого правила, яке стосується майна, що належить одному з подружжя і значно збільшилося в ціні під час шлюбу через спільні трудові або грошові вклади або вклади іншого з подружжя. У випадку спору таке майно може бути визнане судом об’єктом права спільної власності.

Також може бути встановлено положення, що це майно не змінить свій правовий режим тобто буде належати тому з подружжя, хто був його первісним власником, або подружжю на праві спільної часткової власності у нерівних частках.

Договір надає можливість більш гнучко відхилитися від принципу рівності, самостійно визначити розмір часток або конкретне майно, яке буде належати кожному з подружжя.

Нарешті, якщо після укладення договору виникає необхідність внести зміни до нього, подружжя має таке право. Для цього потрібно подати спільну заяву і оформити у нотаріуса додаткову угоду з новими пунктами, які доповнять попередній документ.

Ідеальний шлюбний договір повинен бути складений з урахуванням всіх вимог та законодавчих норм України. У документі повинні бути враховані інтереси та бажання обох сторін, він не може ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Майнові права та обов’язки – це не тільки придбане, а й втрати, які також подружжя повинно розділити.

Оскільки за загальним правилом всі доходи і борги вважаються спільними, щоб захистити себе від того, щоб дружина не відповідала за борги чоловіка, або ж навпаки, варто вказати у договорі те, що кожен відповідає за своїми зобов’язаннями.

Крім визначення статусу майна (спільне чи особисте), стаття 92 СК України наголошує, що у шлюбному договорі можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків, тому такі пункти щодо коштів на утримання дитини можуть вважатися договором про сплату аліментів у розумінні статті 189 СК України.

Розірвати шлюбний договір можна, але не таємно, без згоди другої сторони. Зазвичай розірвання вирішується у спорі на вимогу одного з подружжя – у суді можна визнати недійсним як весь договір, так і окремі його частини, але для цього потрібно надати серйозні підстави.

Якщо є спільна згода на розірвання шлюбного договору, то СК України надає подружжю право відмовитися від нього. Це відбувається шляхом подання нотаріусу, у якого був укладений договір, спільної заяви про відмову. Права та обов’язки за укладеною угодою припиняються з моменту його укладання або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої таким договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Загалом існують такі підстави для визнання шлюбного договору недійсним:

1) порушення нотаріальної форми договору (стаття 94 СК України);

2) зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України (частина 3 статті 93 СК України);

3) включення в договір умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (частина 4 статті 93 СК України);

4) укладення договору під впливом обману, насильства (статті 230, 231 Цивільного кодексу України);

5) помилка однієї зі сторін договору (стаття 229 Цивільного кодексу України);

6) порушення шлюбним договором норм закону (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України).

Закон забороняє ставити в невигідне матеріальне становище когось із подружжя. Такий договір або ж окремі його частини у судовому порядку можна визнати недійсним (стаття 103 СК України). Відмовити у посвідченні такого договору може і нотаріус.

Водночас складність полягає в тому, що у законодавстві не визначено поняття “надзвичайно невигідне матеріальне становище”, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, тому спори щодо цього питання вирішуються індивідуально.

Складність доведення “скрутних матеріальних обставин” ілюструє судова справа від 08.06.2022 р. № 363/1545/20. Так, позивач зазначив, що відповідно до шлюбного договору два магазини, придбані ним і його колишньою дружиною за час шлюбу, стали особистою власністю відповідача, а йому залишилася лише машина. Була усна домовленість, що дружина передасть один з магазинів чоловіку за договором дарування, але вона не дотримала свого слова. Позивач стверджував, що в результаті цього його поставлено в скрутне матеріальне становище, оскільки він не розумів значення укладеного договору та його наслідків.

Однак суди відхилили вимоги позивача, наголошуючи, що все майно, придбане чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої власності тому з подружжя, на чиє ім’я воно було придбане або набуте і зареєстроване.

Отже, укладаючи шлюбний договір, кожен з подружжя може захистити своє майно, набуте протягом життя. Для тих, хто готовий взяти на себе відповідальність, договір може стати надійним захистом, який дозволить розлучитися найбільш мирним шляхом.

Автор: Корнєва Катерина.