Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж липня 2023 року

3 жовтня 2023 року Верховний Суд опублікував огляд практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) за рішеннями, ухваленими впродовж липня 2023 року.

Зокрема Верховний Суд звертає увагу на рішення ЄСПЛ, які стосуються:

– статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) (право на справедливий суд);

– статті 7 Конвенції («ніякого покарання без закону»);

– статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя);

– статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів).

Розглянемо деякі з них.

1) Стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд)

Справа Thanza v. Albania (№ 41047/19) від 4 липня 2023 року стосувалася результатів оцінювання заявника, судді Верховного суду Албанії, в межах так званої «перевірки доброчесності», що призвело до його звільнення. 

Незалежною кваліфікаційною комісією було проведено адміністративне розслідування по трьох пунктах: оцінка активів, перевірка доброчесності, спрямована на визначення зв’язків з організованою злочинністю та оцінка професійної компетенції. У результаті зробила висновок, що заявник подав неправдиві дані у декларації та був причетним до організованої злочинності. 

Заявник звернувся до апеляційної палати, яка провела своє розслідування, але дійшла тих самих висновків, що й комісія. 

У своїй скарзі до ЄСПЛ заявник указує на порушення статей 6, 8 та 13 Конвенції, посилаючись на відсутність справедливого та публічного розгляду його справи незалежним, безстороннім судом, на своє звільнення в рамках процедури; на негативний вплив цього висновку на здатність займатись адвокатської діяльністю.

Проаналізувавши матеріали справи, ЄСПЛ визнав порушення статті 6 та заперечив порушення статті 8 Конвенції щодо звільнення з посади.

2) Стаття 7 Конвенції («ніякого покарання без закону»)

У справі Tristan v. the Republic of Moldova (№ 13451/15) від 4 липня 2023 року заявниця скаржилася за статтею 7 Конвенції на те, що вона не відповідала характеристиці суб’єкта злочину за статтею Кримінального кодексу, на підставі якої її було засуджено, а також на непередбачуваність відповідного законодавства.

Так, за матеріалами справи, проти заявниці були висунуті обвинувачення про зловживання владою, яке вчинено «особою, що обіймає відповідальну посаду». Але пізніше  дії, в яких її звинувачували, кваліфікували, як зловживання владою «особою, яка обіймає відповідальну посаду високого рівня». 

Того ж року були внесені зміни до статті Кримінального кодексу, за якою було висунуто обвинувачення. Зокрема, відбулась заміна поняття «особа, яка обіймає відповідальну посаду високого рівня» на поняття «державна посадова особа». У результаті заявницю було засуджено за новою редакцією цієї статті.

На наступний рік заявниця подала апеляцію, але їй було відмовлено. Апеляційний суд м. Кишинів установив, що нове поняття замінило попереднє і їх можна вважати еквівалентними. 

На підставі цього заявниця скаржилася на порушення статті 7 Конвенції, на те, що вона не відповідала ознакам суб’єкта злочину, а також щодо статті 6 Конвенції з огляду на те, що національні суди не розглянули її аргумент щодо застосування більш м’якого покарання. 

ЄСПЛ було зазначено, що подібне питання було новим і попередньої судової практики ще не було. Оскільки національні суди не розтлумачили належним чином різницю між цими двома поняттями, які стосувались справи, це й спричинило двозначність розуміння поняття та неможливість розумно передбачити заявницею свого майбутнього. Відповідно до цього, відбулось порушення пункту 1 статті 7 Конвенції.

3) Стаття 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя)

Справа B.F. and Others v. Switzerland (№№ 13258/18, 15500/18, 57303/18, 9078/20) від 4 липня 2023 року стосувалась відмови в задоволенні запитів про возз’єднання сім’ї.

Оскільки підстави набуття статусу біженців виникли після незаконного від’їзду біженців з країн їхнього походження, за підстави жорстокого поводження у разі їх повернення до країн, відповідно до національного права заявники не мали права на возз’єднання сім’ї, хоча вони визнавались біженцями, відповідно до Конвенції про статус біженців. 

ЄСПЛ розглянув індивідуальні справи заявників і дійшов висновків щодо порушення статті 8 Конвенції у заявах № 13258/18, № 15500/18 та № 57303/18, окрім заяви № 9078/20. 

ЄСПЛ аргументував своє рішення тим, що заявники не мали можливості проживати у третіх країнах, мали тривалі сімейні зв’язки з їхніми членами сім’ї. Крім того, Суд не міг не зазначити факту про найкращі інтереси дітей, відповідно до якого діти мали б бути воз’єднанні з батьком чи матір’ю, які проживають у Швейцарії. До того ж Суд установив, що вимога про незалежність від соціальної допомоги забезпечила справедливий баланс між інтересами.

У справі Glukhin v. russia (№ 11519/20) від 4 липня 2023 року заявник скаржився на визнання його винним та на використання технологій розпізнавання обличчя при обробці персональних даних, що порушило його право на повагу до приватного життя (стаття 8 Конвенції) та свободу вираження поглядів (стаття 10 Конвенції), а також на несправедливість проведення провадження з причин відсутності сторони обвинувачення (стаття 6 Конвенції).

Так, національний суд визнав заявника винним у справі про адміністративні правопорушення за неповідомлення органів влади про його одиночний пікет з використанням «предмета, який швидко розбирається», спираючись на докази у вигляді скріншотів сайту соціальної мережі та відеозаписів з камер відеоспостереження. 

Аналізуючи необхідність обробки персональних даних заявника в демократичному суспільстві, ЄСПЛ дійшов висновку, що зазначені заходи є особливо втручальними в особисте життя заявника, адже вони не були належним чином обґрунтовані. Відповідно, такі технології розпізнавання обличчя є несумісними з цінностями демократичного суспільства, керованого верховенством права. Крім того, заявник був притягнутий до кримінальної відповідальності за незначне правопорушення.

З огляду на вищезазначене, ЄСПЛ установив порушення статті 8 та 10 Конвенції.

4) Стаття 10 Конвенції (свобода вираження поглядів)

Справа Hurbain v. Belgium [GC] (№ 57292/16) від 4 липня 2023 року стосувалася рішення цивільного суду про зобов’язання заявника, як видавника однієї з провідних франкомовних щоденних газет Le Soir, знеособити статтю в цифрових архівах, в якій згадувалося повне ім’я водія, відповідального за смертельну дорожньо-транспортну пригоду в 1994 році з огляду на «право на забуття». З огляду на це заявник подав скаргу на рішення національного суду, спираючись на порушення статті 10 Конвенції.

ЄСПЛ, розглянувши проблематику справи з певних критеріїв, погодився з висновками національних судів. Зокрема стаття не мала актуального, історичного чи наукового інтересу. Крім того, важливим фактом було те, що водій не був державним посадовцем, а лише звичайним лікарем, тому не був добре відомим. Навпаки він прагнув залишатись якнайдалі від центру уваги. 

До того ж зобов’язання знеособити статтю не несло тяжких наслідків для заявника, а для водія було найефективнішим засобом захисту його приватного життя. 

З огляду на це, ЄСПЛ не встановив вагомих причин для зміни думки національних судів. Відповідно, Суд прийняв рішення про відсутність порушення статті 10 Конвенції.

Детальніше з оглядом практики ЄСПЛ за липень 2023 року, підготовленим Верховним Судом, можна ознайомитись за посиланням.

Автор: Поліна Дорошенко