ЧИ МОЖУТЬ БУТИ ВИЗНАНИМИ НЕДОПУСТИМИМИ ДОКАЗИ, ЯКІ БУЛИ НЕВЧАСНО ВІДКРИТІ: ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Основними завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду. На забезпечення цих завдань прямо впливає наявність допустимих, належних, достовірних і достатніх доказів. Питання допустимості доказів було, є і буде одним із найважливіших у кримінальному провадженні. Воно вирішується судом під час ухвалення рішення в нарадчій кімнаті або в ході судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказів. Ч. 2 ст. 86 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України)прямо забороняє посилатися на недопустимий доказ при прийнятті процесуального рішення та ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 92 КПК України тягар доказування допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає, при цьому ч. 3 ст. 89 КПК України одночасно надає право наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Перелік підстав для визнання доказів недопустимими, зазначених у ст. 87 КПК України, є невичерпним. Тому, в наукових роботах правників і судовій практиці простежуються різні думки щодо визначення цих підстав. Але особливе місце серед них посідають позиції Верховного Суду (далі – ВС), як найвищого суду у системі судоустрою України, який покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики. На разі важливо з’ясувати позицію ВС у питанні можливості визнання невчасно відкритих доказів недопустимими. Оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВС, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Є дві позиції ВС щодо можливості визнання недопустимими доказів, які були невчасно відкриті. Верховний суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 21 вересня 2022 року у справі №516/32/17 розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора за обвинуваченням начальника управління майна та інвестицій міської ради у кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України. Суд першої інстанцій по цій справі визнав обвинуваченого невинуватим і виправдав його на підставі недоведеності в його діях складу кримінального правопорушення. Апеляційний суд залишив попередній вирок без змін. Прокурор у касаційній скарзі доводив, що відсутність процесуального рішення про залучення особи до конфіденційного співробітництва у матеріалах, відкритих стороні захисту, не є підставою для визнання доказів, здобутих під час проведення НС(Р)Д, недопустимими. ВС погодився із твердженням прокурора та додав, що можлива така ситуація, за якої надання певних матеріалів стороні захисту є неможливим, адже в інтересах держави є збереження цієї інформації у таємниці. ВС вказав, що суд першої інстанції не врахував, що докази у вигляді результатів НС(Р)Д повинні бути відкриті стороні захисту у порядку, визначеному ст. 290 КПК України. Однак, процесуальні документи, в тому числі ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення НС(Р)Д, у виключних випадках можуть бути надані й під час розгляду справи в суді.

Отже, невідкриття процесуальних документів до моменту передачі кримінального провадження до суду не може бути безумовною підставою для визнання результатів НС(Р)Д недопустимими доказами. Порушення ст. 290 КПК України в такому випадку є лише тоді, коли сторона обвинувачення не вжила необхідних і своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення таких процесуальних документів і їх немає в її розпорядженні. ВС вказав, що судом першої інстанції не було проведено з’ясування причин несвоєчасного відкриття стороні захисту документів, які стали підставою для проведення НС(Р)Д. Окрім того, суд першої інстанції не з’ясував чи мала сторона захисту достатній час для підготовки аргументів щодо недопустимості доказів і можливостей, щоб підготуватися і скоригувати позицію захисту, починаючи з моменту відкриття цих документів і до виходу суду до нарадчої кімнати для постановлення остаточного рішення.

До вищезазначеного рішення Верховним Судом колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду було винесено постанову від 21 квітня 2021 року у справі №308/10533/16-к. Позиція ВС у цьому рішенні у деяких аспектах відрізняється від позиції зазначеної вище. У постанові від 21 квітня 2021 року ВС зазначив, що сторона захисту вправі мати інформацію про всі елементи процесуального порядку отримання стороною обвинувачення доказів, які остання має намір використати проти неї в суді. Інакше від самого початку судового розгляду сторона захисту перебуватиме зі стороною обвинувачення в нерівних умовах. Ця позиція ВС відрізняється від позиції, викладеної у постанові від 21 вересня 2022 року. Окрім цього, ВС у постанові від 21 квітня 2021 року зазначає, що здійснення перевірки доказів на їх допустимість, якщо сторона захисту ставить їх під сумнів, є обов’язком суду, з чого випливає й необхідність дослідження дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, рішення про необхідність їх розсекречування, відповідно до ч. 1 ст. 255 КПК та п.5 .9 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16.11.2012 № 114/1042/516/1199/936/1687/5. Можливість визнання невчасно відкритих доказів недопустимими у постанові ВС від 21 квітня 2021 року збігається з позицією викладеною у постанові ВС від 21 вересня 2022 року.

Підсумовуючи аналіз двох вищезазначених позицій ВС, можна дійти висновку, що невідкриття стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України документів, які стали приводами і підставами для проведення НС(Р)Д, автоматично не вказує про необхідність визнання протоколів за результатами проведення НС(Р)Д недопустимими доказами у розумінні ст. 87 КПК України. Тобто, невчасно відкриті докази не можуть бути визнані недопустимими.

Ключові слова: недопустимі докази, позиція Верховного Суду, Кримінальний процесуальний кодекс України, процесуальні документи,

Автор: Хом’як А.Р.