Що таке third-party funding і які його перспективи розвитку в Україні?

Тема фінансування як судових, так і арбітражних процесів спеціальними фондами-інвесторами сьогодні є, як ніколи раніше, актуальною. В умовах глобальної економічної рецесії, викликаної всесвітньою кризою, пандемією COVID-19 та іншими чинниками, дедалі популярнішим стає таке явище як залучення фінансування спорів третіми сторонами.

Фінансування третіми сторонами (англ. third-party funding, TPF, також відоме як судове фінансування та інвестування в судові процеси) – механізм, при якому третя сторона покриває судові витрати сторони справи для проведення судових процесів. Позивач або відповідач отримує фінансування на покриття всіх або частини судових витрат від інвестора, в якого немає прямої зацікавленості в результаті справи.

Фінансування третьої сторони дає значні переваги на перший погляд. По-перше, це особливо вигідно, коли сторона не має достатніх фінансових ресурсів для ініціювання арбітражу. По-друге, сторона, яка має достатні ресурси, все ж може віддавати перевагу використанню коштів третьої сторони, щоб уникнути ризиків арбітражу, з яким вона стикається. По-третє, фінансувачі зацікавлені лише в арбітражі з великими шансами на позитивні результати. Тому, використання такого процесу втішить сторону в її шансах на успіх.

Характерні риси третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору:

– є суб’єктами спірного матеріального правовідношення;

– вступають у процес добровільно;

– вступають у процес шляхом подання позовної заяви;

– вступають у процес до закінчення судового розгляду;

– можуть бути як фізичними, так і юридичними особами;

– можуть претендувати на весь предмет спору або на його частину;

– мають інтереси, які, як правило, протистоять інтересам обох сторін, але можуть суперечити і інтересам однієї з них;

– мають усі процесуальні права і обов’язки позивача.

Фінансування третіми сторонами застосовується, коли особа, яка не бере участі в розгляді певної справи, що перебуває в арбітражному провадженні, надає стороні цієї справи кошти за умови їх повернення в разі виграшу. Тоді спонсору виплачується винагорода у вигляді відсотка від виграшу. Як правило, TPF покриває судові витрати стороні, якій воно надається, та інші витрати, яких зазнає сторона під час участі в арбітражі. Спонсор також може покрити витрати іншої сторони, якщо відповідне рішення буде винесено щодо сторони, якій кошти було надано початково. Якщо ж справу буде програно, третя сторона не отримає нічого і фактично втратить вкладені кошти.

Однак, у 2016 році Високий суд Англії та Уельсу у справі «Essar Oilfield Services Limited v. Norscot Rig Management Pvt Limited» підтримав рішення арбітра в ICC арбітражі стосовно компенсації арбітражних витрат, які поніс third-party funder.

Зі збільшенням використання фінансування третіми сторонами в арбітражі зростає й кількість інституцій, які готові фінансувати судові та арбітражні процеси. Крім спеціалізованих сторонніх спонсорів, на ринок вийшли страхові компанії, інвестиційні банки, хедж-фонди та юридичні компанії, що стають третіми сторонами.

Водночас, попри збільшення таких випадків, процедура отримання фінансової допомоги не є простою. Третя сторона, що планує надати кошти стороні провадження, здебільшого проводить досить складну внутрішню перевірку конкретної справи на прийнятність для спонсора і доцільність надання коштів. Як свідчить практика однієї з компаній, що є провідною у сфері надання фінансування сторонам у спорах у Європі, лише 5 – 10% усіх заяв зі зверненнями про отримання фінансової допомоги в арбітражах задовольняються. 

Інституції, що покривають витрати сторін в арбітражі, враховують такі чинники:

1) наявність вимоги про відшкодування шкоди: фінансування, як правило, надається лише позивачам або відповідачам, які мають матеріальні вимоги;

2) вартість позову: фінансування третіх сторін – це інвестиція з високим ризиком, тому і мінімальний поріг розміру позову, що фінансується, є значним;

3) перспективи успіху: спонсор детально аналізує аргументованість і шанси сторін перед фінансуванням;

4) ризики невиконання та платоспроможність опонента: компанії, що надають фінансову допомогу, враховують, чи може протилежна сторона в разі програшу задовольнити грошові вимоги у справі;

5) місце арбітражу.

У свою чергу, з більш активним використанням фінансування третіх сторін виникають і нові суперечності та потенційні ризики для здійснення процесу арбітражу.

З одного боку, фінансування може забезпечити доступ до правосуддя для сторін із недостатніми ресурсами, даючи їм змогу брати участь у провадженні, що було б неможливим за відсутності відповідних матеріальних засобів.

Водночас, для сторін, які мають достатні ресурси, спонсорство третьої особи у справі, де вони фігурують, є можливістю управління ризиками та асигнування коштів на інші потреби підприємства. Це дає змогу розподіляти капітал, який в іншому випадку пішов би на судові витрати.

Що ж до України, то фінансування третіх сторін тут не врегульовано. Відповідно, це виключає й наявність заборон та обмежень щодо його використання.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20 встановила, що позовну заяву або апеляційну скаргу не може бути відхилено, якщо судовий збір від імені позивача або апелянта сплатила третя особа. Проте, на практиці ні в провадженнях у національних судах, ні в арбітражних процесах, що відбуваються в Україні, цей засіб поки що майже не застосовується. Хоча, в провадженнях в іноземних юрисдикціях українські учасники нерідко звертаються до такої можливості, і особливо це стосується арбітражу.

Отже, поява інституту third-party funding, не дивлячись на всі ризики, пов’язані із залученням фінансування третіми сторонами, досить позитивно впливатиме на розвиток арбітражу, збільшуючи шанси на доступ до правосуддя тим, хто, беручи участь у провадженнях, без такого фінансування не зміг би відстоювати свої права, що, у свою чергу, потребує детальнішого регулювання для більш ефективного функціонування.

У зв’язку з відсутністю регулювання фінансування третіми сторонами в українському законодавстві передбачити подальший шлях розвитку української судової практики (у тому числі при виконанні судових рішень) досить складно. Проте, немає жодних сумнівів, що у недалекому майбутньому тренд third-party funding приверне набагато більший інтерес українського бізнесу.

Ключові слова: third-party funding, фінансування третіми сторонами, інвестування в судові процеси, судова система, витрати.

Автори: Керімов Тамєрлан, Росомаха Злата