Депозити у практиці Верховного Суду: спір про юрисдикцію та недодержання встановленої законом форми

1.

Досить часто суди різних інстанцій, особливо Верховний Суд, розтлумачують до юрисдикції якого суду віднести справи, що стосуються відшкодування коштів за банківськими вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд). При цьому можна зустріти ситуацію коли особа страждає він невизначеності питання: «До юрисдикції якого суду належить моє питання? Цивільного, господарського чи адміністративного?». Тоді є можливість стати жертвою замкненого коло між цими трьома судами. Така ситуація сталася у справі  243/5078/17 від 21 листопада 2018 року, Постанову в якій прийняла Велика палата Верховного Суду.

Клієнт уклав з банком договір банківського вкладу від 27 листопада 2013 року у банківському металі (золоті) вагою 100 грам або 3,21 унції, що становило на момент укладання договору еквівалент у національній валюті України в сумі 32 191,13 гривень. Після спливу строку договору Банк вклад позивачу не повернув. Останньому ж стало відомо, що 18 грудня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення про початок процедури ліквідації Банку. Клієнт бажав бути внесеним до реєстру Фонду щодо вкладників, яким має бути відшкодована сума вкладу, та отримати відшкодування коштів за банківським вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, проте йому було відмовлено, оскільки вклад був внесений у вигляді банківського металу.  Звертаючись до адміністративного суду клієнт отримав відповідь про те, що його справа має розглядатися у порядку господарського судочинства. В той же час господарський суд відхилив позов особи посилаючись на те, що справа має розглядатися у порядку цивільного судочинства. Саме загальний суд прийняв перше рішення по суті щодо цієї спірної ситуації. Проте як виявилося якраз таки цивільний суд діяв з порушенням власної юрисдикції.

Роз’яснення по даному спірному питанню надала саме Велика палата Верховного Суду. В Постанові  було сформульовано наступний правовий висновок: «До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб’єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб’єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб’єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права. Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений публічно-владними управлінськими функціями та є суб’єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Спір, що розглядається, стосується відмови Фонду у включенні вимоги позивача до реєстру вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунками коштів Фонду у межах гарантованої державою суми.

Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що правовідносини між Фондом і вкладником щодо формування переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.

У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо виплати гарантованої державою суми відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру (200 тисяч гривень) за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку, продажу його майна».

Тобто, фактично, Велика Палата визнала поширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду.

З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78376848

 

2.

28 листопада 2018 року Верховний Суд розглянув досить цікаву справу № 201/15021/14-ц , що стосувалася письмової форми договору банківського вкладу. Суд деталізував свою правову позицію у відповідності до вказаної ситуації.

Клієнтка звернулася до суду з метою розірвання договору банківського вкладу та стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу. Позивач зазначала, що зверталась до банку із заявою про повернення їй вказаних сум депозитних вкладів, але Банк відмовляється це зробити, чим порушуються її права.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, вказавши, що в матеріалах справи відсутні оригінали договору банківського вкладу та квитанції про внесення грошових коштів. Позивач не надала суду належних та допустимих доказів відкриття депозитного рахунку у відповідача, знаходження залишку спірних грошових сум на депозитному рахунку на час розгляду справи. Позивачем не доведено дотримання порядку звернення до банку із заявою про повернення грошових вкладів. Для отримання коштів по вкладу клієнт зобов’язаний особисто звернутися до відділення банку із заявою про розірвання договору банківського вкладу.

Суд апеляційної інстанції вказав, що позовні вимоги в частині стягнення депозитних вкладів підлягають до задоволення, оскільки встановлено, що між сторонам укладались спірні договори банківського вкладу, позивач внесла грошові кошти на рахунок. АТ КБ «Приватбанк» не заперечувало вказаного факту, однак посилалось на неможливість виплати вкладів у зв’язку з окупацією території АР Крим. Апеляційному суду позивачем були надані оригінали договорів на вклади від 10 вересня       2013 року та 15 листопада 2013 року, квитанцій про внесення грошових коштів та їх наявності на рахунках, електронних ощадних книжок, золоту платіжну картку.

В свою чергу Верховний Суд підтримав позицію суду першої інстанції, вказавши, що рішення апеляційного суду були передчасними. Верховний Суд вказав, що всі докази надані сторонами мають бути детально дослідженні, а докази надані позивачкою не відповідають вимогам вказаним законодавством.

Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. За змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України від 03 грудня   2003 року № 516 (далі – Положення) залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд посилався на те, що позивачем було надано апеляційному суду оригінали договорів на вклади від 10 вересня 2013 року та 15 листопада 2013 року, оригінали квитанцій про внесення грошових коштів та їх наявності на рахунках, електронних ощадних книжок, золоту платіжну картку.

Матеріли ж справи не містять копій (або ж оригіналів) досліджених судом апеляційної інстанції оригіналів квитанцій про внесення грошових коштів на вкладні рахунки та електронних ощадних книжок.

У матеріалах справи наявні копія договорів. У вказаних договорах наявний оригінал підпису вкладника, однак відсутній відтиск мокрої печатки банку та оригінал підпису уповноваженої особи, яка діяла від імені банку.

Доказів внесення грошових коштів на вкладний рахунок за договором, а також доказів наявності залишку коштів на цьому рахунку матеріали справи не містять.

Із урахуванням положень статті 1059 ЦК України, Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, а також наявних у матеріалах справи письмових доказів, їх достовірності і достатності, зокрема відсутності у матеріалах справи частини письмових доказів, на які посилався апеляційний суд (квитанції про внесення грошових коштів на вкладні рахунки, електронні ощадні книжки), висновок апеляційного суду щодо часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом стягнення із грошових коштів за банківськими вкладами не може вважатись обґрунтованим.

З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78376569

 

Цю публікацію підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку в рамках гранта, наданого Проектом USAID «Трансформація фінансового сектору». Висловлені в цій публікації думки необов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду Сполучених Штатів Америки.

Рудковська Мирослава

Автор : Рудковська Мирослава

65 переглядів

0 коментарів

Залиш коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *