Кредитні відносини у практиці Верховного Суду: позов про прострочення та “спеціальний”судовий збір

1.

Відомо, особливо тим людям, які часто виступають стороною у кредитних відносинах, що примусове виконання умов договору є не єдиним варіантом завершити взаємовідносини з банком. Іншим варіантом є добровільне повернення коштів. Проте не варто забувати, що кожна ситуація залежно від обставин є особливою.

Ми знаємо про можливість повернення кредиту частинами за певний проміжок часу але часто особи прострочують виконання своєї частини договору та не сплачують необхідну суму. Що тоді має право зробити кредитор?? Відповідно до ст. 1050 Цивільного Кодексу України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Проте, тоді постає питання. Чи є клієнт у заданий період захищеним від можливості кредитора подати проти нього позовну заяву щодо його прострочення?

Цікаве рішення цього питання сформулювала Велика Палата Верховного Суду (далі – ВП ВС) у своїй Постанові від 27.03.2019 року у справі № 521/21255/13-ц.

ВП ВС вказала, що дійсно законом встановлено строки в межах яких позичальник може сплатити прострочену суму заборгованості та “припинити” вимогу про дострокове повернення усього кредиту і сплачувати заборгованість згідно погодженого графіку. Але, суд вказав, що направлення вимоги не є видом досудового врегулювання заборгованості та подача позовної заяви до закінчення строку на виконання вимоги банку не є безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Фактично своїм рішенням ВП ВС захистила інтереси саме кредитодавця і визнала за ним право подавати позовну заяву навіть у період встановлений для дострокового погашення боргу.

З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням:

https://opendatabot.ua/court/81139249-84c64a587a4a72986e936ac61ec9710d

2.

Судовий збір є одним із важливих аспектів подачі позовної заяви, яка у свої чергу виступає засобом захисту порушеного права, у тому числі й у кредитних відносинах. Сама відсутність документу про сплату судового збору є підставою для залишення позовної заяви без руху, що відстрочить захист Вашого порушеного права. Проте, окрім того, що судовий збір має бути сплачений, він має бути сплачений правильно. І хоча питання, що стосуються сплати судового збору, регулюються окремим спеціальним Законом України «Про судовий збір», багато його положень залишаються складними у застосуванні для пересічної особи.  Тому важливу роль відіграють роз’яснення Верховного Суду, що розтлумачують його положення.

Так 26.02.2019 року Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові № 907/9/17 відступила від існуючої практики та постановила, що за подачу позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки слід сплачувати судовий збір, як за майнову вимогу, в незалежності від того чи є судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором.

«Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Зміст вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов».

З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80522389

Цю публікацію підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку в рамках гранта, наданого Проектом USAID «Трансформація фінансового сектору».