Кредитні відносини у практиці Верховного Суду: часта зміна умов договору банком та стягнення 3 % річних за період прострочення

1.

3 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду розглядала справу, відповідно до якої особа уклала з банком договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Протягом усього періоду дії договору банк неодноразово змінював Умови та Правила надання банківських послуг, розміщуючи їх на сайті. Спір полягав у наступному: банк вимагав виконання договору за оновленими Умовами та Правилами надання банківських послуг, вважаючи їх частиною укладеного договору, а не за тими, з якими первинно була ознайомлена та під якими підписалася клієнтка.

Велика Палата ВС у цій справі відступила від своєї попередньої правової позиції та вказала, що Правила надання банківських послуг, в даному випадку ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Тобто не є складовою договору умови, з якими не погодилася особа та не підписала їх чи ті умови, що були відсутні у безпосередньо підписаному договорі.

З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82998244

2.

Між банком та клієнтом було укладено кредитний договір, виконання якого було прострочено останнім. Для захисту своїх прав банк звернувся до суду. За результатами розгляду справи суд виніс рішення, яким задовольнив вимоги банку та стягнув з клієнта прострочену суму боргу. Проте залишилося невирішеним питання сплати 3 % річних та інфляційних витрат. Рішення по справі щодо стягнення боргу по кредитному договору було прийняте 2012 року, в той час як банк звернувся до суду щодо стягнення 3 % річних та інфляційних витрат за час прострочення виконання договору у 2015 році. У цьому випадку виникло спірне питання щодо пропуску позовної давності. Дане спірне питання було вирішено Великою Палатою Верховного Суду. Він вказав наступне: «Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Якщо коротко, то ВС вказав, що невиконання боржником грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Оскільки боржник ще не сплатив суму боргу (не усунув порушення грошового зобов’язання) банк має право подати позов про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат за період прострочення.

З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням:

https://verdictum.ligazakon.net/document/82703516

Цю публікацію підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку в рамках гранта, наданого Проектом USAID «Трансформація фінансового сектору».