КОЖНА ДИТИНА МАЄ ПРАВО НА ДОСТОЙНИЙ РІВЕНЬ ЖИТТЯ

Існує досить ганебна практика в судах підтримувати «непутьових» батьків та присуджувати аліменти у мінімальних розмірах.

І нарешті Верховний Суд у справі № 755/14148/18 від 25 вересня 2019 року вказав судам на те, що при ухваленні своїх рішень про стягнення аліментів, суди, насамперед, мають керуватися інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення. З повним текстом Рішенням можна ознайомитися за наступним посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84512362

В своїй постанові Суд зазначив, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована постановою ВРУ № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 pоку та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Положеннями ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Ч. 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов’язані піклуватись про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Так, згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Ст. 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

• стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
• стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
• наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
• наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
• доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
• інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов’язку по утриманню дитини.

• Окрема думка студента-клініциста:

Царук Аріадни, 5 курс:

Своїм рішенням Верховний Суд нарешті поставив інтереси дитини на перше місце. Відсутність у батька або матері можливості надавати дитині утримання відповідного розміру не звільняє батьків від такого обов`язку: в першу чергу необхідно керувались інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення. Дане рішення зупиняє ганебну практику призначення аліментів у мінімальному розмірі.

Крім того, відповідач має довести свою неспроможність платити аліменти, встановлені судом. Факт відсутності у одного з батьків можливості надавати певний розмір утримання своїй дитині не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при встановленні розміру аліментів. Така обставина не є підставою звільнення батьків від обов’язку по утриманню дитини.

На мою думку, саме така позиція є вірною як і в правовому сенсі, так і в моральному.