Вивіз сміття у приватному секторі: теорія і практика

У сучасному побуті доволі багато сполук, які в принципі не можна самостійно утилізувати, а тому потрібно звертатися до відповідних організацій. З ними укладається договір, основні положення якого визначені в типовому договорі про надання послуг з вивезення побутових відходів (далі – Договір), затверджений постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил надання послуг з вивезення побутових відходів” від 10.12.2008 № 1070.

Цей договір має бути укладено відповідно до загальних положень цивільного законодавства, зокрема договір між фізичною та юридичною особою укладається лише у письмовій формі (відповідно до ч. 2 ст. 208 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)) у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу; один з примірників зберігається у споживача, другий – у виконавця. Власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечують роздільне збирання побутових відходів.

Проте на практиці виконавець послуг з вивезення побутових відходів (далі – Виконавець) вільно тлумачать дану норму і використовують різноманітні способи укладання договору, підмінюють правові поняття та використовують судову систему проти споживачів шляхом подання чисельних позовних заяв і покладення їх судових витрат на споживачів. Це не є порушеннями закону, проте недостатність правового регулювання дає доволі широку свободу Виконавцеві і не наділяє споживача достатнім інструментарієм для впливу на умови укладеного договору. Зокрема, доволі часто споживачі не знають про укладений з ними договір.

У Харкові, зокрема, поширеним способом укладення такого договору є його опублікування в друкованому засобі масової інформації певного органу чи регіону і, якщо споживач протягом місяця не заявив про незгоду, Виконавець вважає, що договір укладено і починає його виконувати, і надсилати квитанції, або копію судового наказу про стягнення заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а ч.1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виконавець для виправдання своїх дій посилається на ч.3 ст.205 ЦК України, яка встановлює можливість волевиявлення сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням, проте відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України вона повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а отже усвідомлювати істотні умови договору та наслідки укладення такого договору.

Положення Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про побутові відходи» не передбачає обов'язку споживача на укладення договору.

Статті 642-643 ЦК України також не можуть бути застосовані в якості правової підстави укладення Договору, оскільки:

по-перше, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 ЦК України);

по-друге, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як аргумент, виконавець вказує на наявність договору між ними та Українським державним підприємством поштового зв’язку Укрпошта про надання послуги з доставки рекламної та/або інформаційної продукції та акту виконання робіт до договору, відповідно до яких остання здійснила доставку примірника газети, що трактується виконавцем як підтвердження існування договору про надання послуг з вивезення побутових відходів між ним та споживачем.

Загалом, порушення закону щодо способу укладання відсутнє у разі конклюдентних дій споживача, проте наявні порушення прав своживачів вимагаєть доволі значних витрат на правову допомогу та судові збори, що не є виправданим при спорі щодо надання послуг вартістю близько 20 грн на місяць. За таких умов можливі численні порушення прав споживачів, які просто не будуть оскаржувати дії Виконавця через невеликий розмір плати за послуги та великі судові витрати для відстоювання своїх прав.

Отже, існує доволі значне коло можливих свособів укладення договору про надання послуг з вивезення побутових відходів і за відсутності чіткого законодавчого регулювання можливі численні порушення прав споживачів. Особливо значущим тоді стає це питання, коли споживач взагалі не потребує послуг з вивезення побутових відходів, оскільки самостійно займається утилізацією і вивозом останніх.

Складність судових процедур і вартість надання правової допомоги не сприяють ефективному захисту прав споживачів у цій сфері. Можливо, що судова практика стане одним з шляхів вирішення даної проблеми. Проте нагальним є вдосконалення технологічних та правових процедур, зміни стереотипів споживання та захисту своїх прав у людській свідомості. Адже це вагома складова безпеки життєдіяльності у наших містах та селах.