Кредитні відносини у практиці Верховного Суду: цікаво про іпотеку

1.

Цікавою є позиція Великої палати Верховного Суду у Постанові № 905/386/18 від 26.11.2019 року.

Справа стосувалася позову банку до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень щодо зняття арешту з майна, що перебуває в іпотеці та  на яке має право банк як іпотекодержатель. Хоча позов було задоволено у суді першої інстанції, ґрунтуючись на тому, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно, і з його рішенням надалі погодився апеляційний суд, Верховний Суд по-іншому вирішив дану справу.

Велика Палата вказала: «відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. У справі, що розглядається, банк як іпотекодержатель, який має переважне право вимоги перед іншими особами для задоволення своїх вимог, пред`явив позовні вимоги до Мін`юсту, який не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт, отже, останній є неналежним відповідачем у цій справі.».

Верховний Суд зробив чіткий висновок про те, що у цій справі виконавча служба не є належним відповідачем по справі. Цей висновок може бути врахований надалі та дозволить уникнути помилок в цивільному процесі чи навпаки захиститися від них.

З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/86206229

2.

Досить цікавою є Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 0417/12398/2012, де вона утвердила вже існуючу судову практику у питанні звернення стягнення на предмет іпотеки збоку кредитора.
Відповідно до викладеної у вказаній Постанові правовій позиції, кредитор не може подати позовну заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки щодо боржника до того часу, поки не повідомить боржника про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та не зареєструє відомості про таке повідомлення.
Велика Палата у даній справі погодилася з позицією суду першої інстанції та апеляційної інстанції, що відмовили у задоволенні позовних вимог кредитора, а саме щодо звернення стягнення на предмет застави, керуючись тим, що кредитор не надав доказів повідомлення боржника про намір звернути стягнення на заставне майно та надіслання боржнику вимоги щодо погашення кредитної заборгованості, внесення даних про реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, даних про письмове повідомлення всіх обтяжувачів та боржника про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання з викладенням про це повної інформації, що передбачено ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не підтвердив.
Фактично Суд захистив інтереси боржників та сформулював заходи протидії порушенням їх прав збоку кредитора. Адже у разі якщо кредитор не повідомить боржника про свій намір та не зареєструє інформацію звернення стягнення на предмет іпотеки подача позовної заяви про звернення стягнення буде передчасною.

З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81013420

Цю публікацію підготовлено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку в рамках гранта, наданого Проектом USAID «Трансформація фінансового сектору».