Про повернення депозитного вкладу

Верховний суд України у своїх правових позиціях від 13 березня 2017 р. у справі № 6-2128цс16 та від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 висловив однакову позицію щодо повернення депозитного вкладу.

Розглядаючи справу, суд встановив, що позивач уклав з банком договір про банківський строковий вклад. Після закінчення дії вказаного договору позивач неодноразово звертався із заявами про повернення коштів та нарахованих процентів, проте відповідач не виконав своїх зобов’язань.

Посилаючись на вказані обставини, вкладник звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути на свою користь депозит, нараховані відсотки, 3% річних, пеню за прострочення зобов’язання в розмірі 3% від суми вкладу за кожен день прострочення на підставі ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а також моральну шкоду.

Суд першої інстанції, рішення якого залишене без змін апеляційною та касаційною інстанцією, задовольнив позов частково. Обґрунтовуючи відмову у стягненні пені, суди усіх трьох інстанцій зазначили, що правових підстав для стягнення з банку пені відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» немає, оскільки після укладення договорів банківського вкладу між банком і позивачем виникли зобов’язальні відносини, що регулюються нормами зобов’язального права та положеннями цих договорів, якими нарахування та стягнення такої пені не передбачено.

З такою позицією не погодився ВСУ і направив справу на новий розгляд.

ВСУ зауважив, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

А, отже, ВСУ, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача пені на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», встановив, що суди безпідставно не застосували вказану норму матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи.