Фінансова грамотність

Мельник Марія Юріївна

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Інститут підготовки кадрів до органів юстиції України, 3 курс, 2 група

 

РИНОК МУНІЦИПАЛЬНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ: ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

 

Відповідно до п. 26 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо здійснення місцевих запозичень [1].

Статтею 74 Бюджетного кодексу України (далі – БК України) регламентується, що місцеві запозичення здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку. Запозичення можуть здійснювати Верховна Рада АРК, обласна чи міська рада. Порядок здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій (далі – Порядок № 110) встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених БК України [2]. Відповідно до Порядку № 110 існує 2 основні форми запозичень, залежно від способу їх залучення: облігаційні позики, що оформлюються облігаціями місцевої позики, та кредити, які оформлені відповідними договорами [3].

Законодавство України не дає визначення категорії муніципальних цінних паперів або облігацій муніципальних позик (далі – МЦП). Доктринальне визначення цього поняття було запропоновано А. Мендруло, а саме, що МЦП як цінні папери, що випускаються місцевими органами влади з метою мобілізації коштів для виконання місцевих програм, пов’язаних з об’єктами громадського користування. Відправною точкою у запровадженні даного інституту стала необхідність залучення додаткових коштів, розміщуючи боргові цінні папери для впровадження місцевих інфраструктурних проектів. Причиною цьому слугувало небажання банків кредитувати зазначені довгострокові проекти  через відповідні ризики їх неповернення. Тому проблеми розвитку ринку МЦП в Україні як одного із напрямів активізації вітчизняного фінансового ринку вимагає особливої уваги.

Наразі ми можемо сказати, що на відміну від європейський країн, ринок МЦП в Україні не настільки поширений. Цьому є низка причин:

1.політична та економічна криза, що зумовлює незаінтересованість інвесторів через низькі доходи самого населення, так і органів місцевого самоврядування;

2.недостатня ліквідність МЦП та отримання по суті низького доходу від них (зумовлює незаінтересованість потенційних інвесторів);

3.наявність законодавчих обмежень щодо зовнішніх та внутрішніх запозичень. Наприклад, що обсяг витрат на обслуговування боргу не повинен перевищувати 10 % видатків загального фонду міського бюджету; запозичення спрямовуються лише в бюджет розвитку; не кожен місцевий орган здатний отримати дозвіл Мінфіну (ст. 74 БК України);

4.відсутність або низька підготовленість працівників у сфері емісії МЦП;

5.відсутність ефективного механізму забезпечення прав та гарантій емітентам та інвесторам;

6.наявність доволі бюрократичних процедур, адже у відповідності до Порядку № 110, залучення коштів шляхом випуску облігацій місцевої позики є тривалим процесом, якому обов’язково передує свого роду аудит фінансового стану міста з визначення його «кредитного рейтингу». Зокрема відомості про рейтингову оцінку облігацій визначається уповноваженими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку України рейтинговими агентствами або визнаними міжнародними рейтинговими агентствами (пп. 6 п. 6 Порядку № 110).

7.при створенні МЦП відбувається певне навантаження на місцевий бюджет [4].

Отже, з огляду на існуванні певних проблем щодо реалізації місцевою владою реальної можливості на ринку МЦП та враховуючи той факт, що серед розвинутих країн світу дана форма місцевих запозичень користується неабиякою популярністю, з огляду на її переваги як у формуванні доходів місцевих бюджетів (у європейських країнах це 10-15 %), так і у аспекті вирішення значного кола питань, пов’язаних із здійсненням великих інфраструктурних проектів, оновленням та модернізацією основних капітальних активів місцевої влади. Необхідність використання потенціалу ринку МЦП у сучасних реаліях України є безумовним.

Список використаної літератури:

1.Про місцеве самоврядування: Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 07.11.2020)

2.Бюджетний кодекс України: Закон України від 08.07.2010 р. № 2456-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17 (дата звернення: 07.11.2020)

3.Порядок здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій: Постанова КМУ від 16.02.2011 р. № 110-2011-п. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/110-2011-%D0%BF#Text (дата звернення: 07.11.2020)

4.Штерн Ю.Г., Карлова О.А., Погосьян К.В. Розвиток муніципальних облігацій в Україні // eprints.ksame.kharkov.ua/1410/1/323-327_%D0%A8%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD.pdf

Науковий керівник: к. ю. н., асистент кафедри фінансового права Маринів Наталія Анатоліївна

 

Ожийова Марія Борисівна

Комунальний заклад «Харківський науковий ліцей-інтернат

“Обдарованість”» Харківської обласної ради,

учениця 10 класу

 

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ БЛОҐЕРІВ В УКРАЇНІ

 

Блоґи і блоґери стали невід’ємною частиною нашого життя. Слово «блоґ» утворилося від англійського слова «blog» (від web log) – «мережевий журнал, щоденник подій». Портал української мови та культури Словник.ua трактує блоґ як вебсайт, основний зміст якогозаписи, статті або інші форми даних, що регулярно додаються (характеризується короткими записами тимчасового значення) [1].

Останнім часом термін «блоґ» все більше привертає увагу вчених різних галузей науки. Б.Я. Місонжніков називає блоґ медіаформою, яка передбачає певну періодичність виходу нових записів і можливість зворотного зв’язку з читачами [2, с. 131]. І.В. Страшко трактує блоґи таким чином: це розміщені на Інтернет-сайті (або його розділі) відкриті записи-пости різного характеру одного/декількох авторів, що характеризуються наявністю гіперпосилань, можливістю коментування і регулярно поповнюються новими у зворотному хронологічному порядку [3, с. 154].

За формою вираження найбільш популярними сьогодні є такі види блоґів: відеоблоґи (скорочено влоґ [англ. vlog, від video blog або video log]) – це форма блоґу, в якому засобом передачі інформації є відео. Їх ведуть, в основному, на Youtube; текстовий блоґ, в якому головний зміст складають статті; пости можна публікувати в соціальних мережах (LiveJournal, Facebook тощо) або на спеціальному майданчику для ведення блоґів (Blogger, Medium, Tilda); фотоблоґ, де головне – красиві зображення: фото або власні картини (Instagram, Pinterest, Tumblr); мікроблоґ, де автор публікує короткі замітки, цитати, афоризми, заголовки новин близько 140 символів. Найпопулярнішим сервісом для мікроблоґів став Twitter.

Блоґер – одна з новітніх професій, яка стала популярна за останні 15 років. Вважаємо, що блоґер – саме професія, адже має всі ознаки професії: вимагає спеціальних навичок, а значить, певної освіти (блоґер знає, як правильно ставити світло, монтувати, грамотно і цікаво розкрити питання, що цікавить його авдиторію; у нього є пізнання в маркетингу, в дизайні, у написанні статей тощо); користується попитом у суспільства (блоґи читають і дивляться, отже, вони потрібні); оплачується.

Блоґери можуть мати кілька джерел доходів. Основні з них це: донати (добровільні грошові пожертвування), комерційні перегляди (ті, при яких було переглянуто рекламне оголошення), прямий продаж реклами (рекламодавець платить безпосередньо блоґерові за рекламу своїх товарів чи послуг), розміщення у блоґах контекстної реклами.

В Україні відсутній механізм податкового контролю за доходами офіційно незареєстрованих працівників, у тому числі блоґерів. Для початку на законодавчому рівні потрібно визначитися з правовим статусом блоґера – нормативним закріпленням основних принципів взаємодії блоґерів та держави. У 2015 році проєктом Закону про внесення змін до Закону України «Про інформацію» (щодо поширення масової інформації в мережі «Інтернет») були спроби визначити поняття «блоґер» на законодавчому рівні (це – власник сайту і (або) сторінки сайту в мережі «Інтернет», на яких розміщується масова інформація) [4], але даний законопроєкт був відкликаний через те, що юристи, експерти, журналісти вбачали в цьому законопроєкті загрозу для свободи слова [5]. Таким чином, в Україні й досі залишається невизначеним правовий статус блоґерів.

На нашу думку, блоґер – це фізична особа, яка веде блоґ, тобто здійснює діяльність зі збору, аналізу, редагування, підготовки і розповсюдження повідомлень і матеріалів у текстовому, фото-, відеоформаті, а також розміщує їх на своєму вебсайті або сторінці вебсайту у всесвітній інформаційній мережі Інтернет, в тому числі для її обговорення користувачами інформації, має дохід від такої діяльності (від ведення блоґу) та іншої супутньої діяльності.

Для введення блоґерів у правове поле у сфері оподаткування пропонуємо визначити блоґера на законодавчому рівні самозайнятою особою. Відповідно до абзацу 1 підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа – платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності [6].

Оскільки не для всіх блоґерів ведення блоґу – єдине джерело доходу, тому блоґерові не обов’язково реєструватися в якості самозайнятої особи, але він зобов’язаний сплачувати податок на доходи з фізичних осіб. З метою виявлення блоґерів, які ухиляються від сплати податків, є доцільним створення державного реєстру блоґерів, зобов’язання здачі ними щорічної податкової декларації, відстеження їхніх банківських рахунків. За порушення законодавства з питань оподаткування блоґери мають нести фінансову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Від результативності контролюючої роботи податкових органів із забезпечення повного і своєчасного надходження податку на доходи фізичних осіб до бюджету залежить сталий розвиток економіки країни в цілому.

 Науковий керівник:                                   Поливанний В.С.

Науковий консультант:                             к.ю.н., доцент Гришина Н.В.

Список використаних джерел:

1.Блоґ [Електронний ресурс] // Словник.UA: Портал української мови та культури – Режим доступу до ресурсу: https://www.slovnyk.ua/index.php?swrd =%D0%B1%D0%BB%D0%BE%D2%91.

2.Мисонжников Б. Я. Введение в профессию: журналистика : учебное пособие для среднего профессионального образования / Б.  Я. Мисонжников, А. Н. Тепляшина. – 3-е изд., доп. – Москва : Издательство Юрайт, 2019. – 190 с.

3.Страшко І. В. Блоги і вікі: ціннісна амбівалентність / І. В. Страшко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2017. – Вип. 69(1). – С. 153-160.

4.Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про інформацію» (щодо поширення масової інформації в мережі «Інтернет») № 2111 від 12.02.2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54006.

5.«Форматування» блогерів відкладається: законопроект відкличуть з ВР [Електронний ресурс] // Українська правда. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.pravda.com.ua/news/2015/02/16/7058739/.

6.Податковий кодекс України : Закон України вiд 02.12.2010 р. №2755-VІ // Відомості Верховної Ради України. − 2011. − №№13-17. − Ст. 112.

 

Онопко Мирослава Олександрівна

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Інститут прокуратури та кримінальної юстиції, 3 курс, 2 група

 

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОПОДАТКУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ

 

Активний розвиток малого підприємництва є однією з умов стабільного та динамічного розвитку економіки. Світовий досвід транслює, що для існування розвинутої економіки варто створити систему що спрямована на підтримку сектору малого бізнесу як на фінансовому, так і законодавчому рівнях. На нашу думку, вивчення позитивного досвіду інших країн допоможе вирішити низку проблемних питань в Україні.

Член команди реформ Міністерства економічного розвитку і торгівлі Денис Шемякін на першому національному бізнес-форумі «Industry4Ukraine» зазначив, що на разі в Україні малий та середній бізнес приносить 55% валового внутрішнього продукту в економіку країни, проте якщо враховувати лише малий бізнес – 16%. Цікавим є те, що у Європі такий показник майже вдвічі більший.

Як видно зі статистики, поточна ситуація вимагає змін, а саме початку трансформації системи підтримки малого бізнесу. У зв’язку з цим, одним із основних завдань сьогоденної податкової політики є формування нових та поліпшення існуючих умов для розвитку малого бізнесу.

В Україні питання щодо оподаткування малого бізнесу регулюються Податковим Кодексом. Зазначається, що суб’єкти підприємницької діяльності мають змогу обрати загальний або спеціальний податковий режим. У разі якщо суб’єктом обирається загальна система оподаткування, то сплата податків відбувається за ст.9,10 Податкового Кодексу України. У 2019 році існували такі відсоткові ставки: податок на прибуток підприємств та на доходи фізичних осіб(18%), податок на додану вартість 20%. Щодо спрощеної системи оподаткування, то вона являє собою особливий механізм що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до Світового рейтингу Doing Business країнами-лідерами, що створили умови для відносно легкого ведення бізнесу є: Нова Зеландія, Сінгапур та Китай. Україна у цьому рейтингу посідає 64 місце.

На нашу думку, Нова Зеландія є прикладом країни яка швидко та ефективно реформувала свою податкову систему. В 2010 році головний економіст зазначив, що проблема глобальних тенденцій корпоративного та особистого оподаткування роблять систему Нової Зеландії менш конкурентоспроможною на міжнародному рівні[1]. Задля подолання такого явища у країні було знижено ставку податку прибуткового податку з 38% до 33% і ставку корпоративного податку з 30% до 28% . Податок на прибуток єдиний для усіх – 28%[2].

Широко розвинена фінансова система інноваційного малого бізнесу існує в Сінгапурі, де на разі розташовані представництва більше ніж 3000 компаній світу. Існуюче пільгове податкове законодавство дозволяє залучити в країну іноземний капітал та інвестиції. Варто зазначити, що створена велика кількість програм за пільговим кредитуванням малого бізнесу, що передбачає спеціальні позики, надання субсидій, при цьому ставки кредитування постійно знижуються.

Податкова система Сінгапуру є територіальною, тобто оподатковуються лише доходи що були отримані в Сінгапурі. Ставка на прибуток складає 17%, вважається, що завдяки різноманітним пільгам таку ставку можливо дещо знизити. Наприклад дохід до 300 тисяч доларів оподатковується за ставкою 8,5%. Цікавим є існування різноманітних знижок для витрат в підприємницькій діяльності; орендна плата, заробітна плата робітників, плата за ведення бухгалтерського обліку не оподатковуються взагалі. при цьому ставка податку на корпоративний прибуток може бути зведена до 0%  Забезпечуються гарантії вкладення грошових коштів в економіку та відсутнє мито на перерахування прибутку. Урядом Сінгапуру створене агентство «Spring» що займається розробкою і реалізацією різноманітних програм, що сприятимуть розвитку малого бізнесу. Податок на додану вартість відсутній, проте існує схожий – податок на імпорт та експорт товарів або послуг. Його ставка біля 7%, податок стягується з покупця[3].

Цікавим у розвитку малого бізнесу в Китаї є надання рівних можливостей усім малим підприємствам у інвестиціях, кредитуванні, удосконаленні виробництва, створення інтелектуальної власності. Сьогодні в Китаї створені різні фонди, що надають можливості малому  бізнесу співпрацювати з різними міжнародними компаніями, вивчати їх досвід[4].

Отже, для оптимізації системи оподаткування не є обов’язковим застосовувати спеціальні податкові режими. Розповсюдженою практикою більшості розвинених країн є оподаткування малого бізнесу на загальних підставах, проте надаючи певні податкові пільги, наприклад зменшення податкового зобов’язання чи звільнення від оподаткування.

Список використаної літератури:

1.Наумова Т. «Зарубежные инвестиции теплый климат Новой Зеландии» // Прямые инвестиции. 2012. №6. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/zarubezhnye-investitsii-teplyy-klimat-novoy-zelandii

2.Norman Gemmell, “Tax Reform in New Zealand: Current Developments,” from Australia’s Future Tax System: A Post-Henry Review Conference in Sydney, June 2010. URL: https://web.archive.org/web/20160429192333/ http://www.victoria.ac.nz/sacl/about/cpf/publications/pdfs/4GemmellPostHenrypaper.pdf.

3.Коростелёва Л. «Особенности налоговой политики зарубежных стран в развитии малого бизнеса» // АНИ: экономика и управление. 2014. №3 (8). URL: https://cyberleninka.ru/article/n/osobennosti-nalogovoy-politiki-zarubezhnyh-stran-v-razvitii-malogo-biznesa

4.Майоров А. «Мировой опыт финансирования инновационного малого бизнеса» // Известия ОГАУ. 2011. №30-1. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/mirovoy-opyt-finansirovaniya-innovatsionnogo-malogo-biznesa

Науковий керівник: к.ю.н., доцент кафедри фінансового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Котенко Артем Михайлович.

 

Повх Аліна Олександрівна

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Факультет адвокатури, 2 курс магістратури, 4 група

 

ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОТИ АРБІТРАЖНОГО КЕРУЮЧОГО ПІД ЧАС ПРОЦЕДУРИ БАНКРУТСТВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

 

Важливою подією для всієї правової спільноти стало прийняття та набрання чинності від 18.10.2018 року Кодексу України з питань банкрутства. Причиною хвилювання послужила новація закріплена у вказаному нормативно-правовому акті, а точніше була закріплена процедура відновлення платоспроможності фізичної особи, одним з елементів якої може виступати провадження у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи. Зусилля законодавця, що відобразилися у нормах вказаного вище Кодексу, були спрямовані на захист більш вразливої сторони у правовідносинах, що виникли, а саме боржника – фізичної особи. Проте, незважаючи на загальну цінність та значення Кодексу України з питань банкрутства, це не виключає наявність в ньому неточностей, що не лише анулюють спроби захистити боржника – фізичну особу, а й погіршують і його становище у порівнянні з кредитором (кредиторами).

Однією з таких неточностей є процедура відсторонення арбітражного керуючого. Відповідно до ч. 2 ст. 114 Кодексу України з питань банкрутства (далі – Кодекс), арбітражний керуючий у справі про неплатоспроможність фізичної особи зобов’язаний: організувати виявлення та складання опису майна боржника, визначити його вартість; відкрити спеціальний рахунок для розрахунків з кредиторами; погашати вимоги кредиторів згідно з черговістю у процедурі погашення боргів боржника, а якщо планом реструктуризації передбачено продаж майна боржника – відповідно до плану реструктуризації за рахунок коштів, отриманих від продажу такого майна; виконувати функції з управління та розпорядження майном боржника та інші функції відповідно до законодавства.

В чому ж полягає недолік правового регулювання роботи арбітражного керуючого під час процедури банкрутства фізичної особи? Для того, щоб дати відповідь на це питання, варто з звернутися до наступних норм. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Кодексу, під час здійснення своїх повноважень арбітражний керуючий є незалежним. З іншого боку, відповідно до ч. 4 ст. 28 Кодексу, комітет кредиторів має право в будь-який час звернутися до господарського суду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень незалежно від наявності підстав. Логічним, на мою думку, є висновок, що проголошений принцип незалежності арбітражного керуючого порушується та обмежується подальшими нормами акту, в якому був закріплений. Відповідно, принцип незалежності арбітражного керуючого у такому випадку не є  абсолютним, що, на мою думку, може стати передумовою для зловживання правами з боку комітету кредиторів. Фактично, комітет кредиторів має можливість впливати на роботу арбітражного керуючого та, можливо, навіть здійснювати на нього тиск..

Наступним важливим аспектом є те, що не кожне обмеження принципу незалежності, що зустрічається у законодавстві, може слугувати передумовою для зловживання правом. Це пояснюється тим, що якщо вказане обмеження є чітко структурованим та обґрунтованим, вказана вище можливість більшою мірою блокується. Але цього ми не можемо сказати про закріплення широких повноважень комітету кредиторів та його вплив на відсторонення арбітражного керуючого. Адже норма Кодексу не містить вимого щодо обґрунтування заяви комітету кредиторів про відсторонення арбітражного керуючого. Фактично для прийняття господарським судом рішення про відсторонення достатньо лише вказаної вище заяви, тобто, грубо кажучи, бажання кредиторів. Відповідно, вказані обставини лише сприяють зловживанню правами з боку кредиторів у разі, якщо дії арбітражного керуючого не відповідатимуть їх інтересам.

Вказана прогалина в правовому регулюванні спричинила й розходження судових позицій з цього питання. Так Господарським судом Вінницької області у справі від 18.12.2019 року № 902/1156/15 було вказано, що «на переконання суду, підставою для відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень, має бути клопотання комітету кредиторів про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень із обґрунтуванням доказами щодо невиконання або неналежного виконання покладених на нього обов`язків, зловживанням правами арбітражного керуючого тощо». Тобто, в даному випадку, не дивлячись на відсутність деталізації з боку законодавця, суд вирішив, що принципам верховенства права відповідатиме подача клопотання комітету кредиторів з обґрунтування їх позиції. З іншого боку, Господарський суд Київської області у справі від 11.12.2019 року № 911/1902/17 вказав, що  «приписами Кодексу України з процедур банкрутства, якими врегульована участь арбітражного керуючого у справі про банкрутство, в тому числі порядок його призначення та відсторонення від відповідної посади, законодавець закріпив право комітету кредиторів звертатись до суду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень незалежно від наявності підстав, суд, враховуючи, що комітет кредиторів банкрута проведено у відповідності до норм Кодексу, рішення прийнято більшістю голосів, не вбачає правових підстав для відмови в задоволенні клопотання». Відсутність деталізації норми, що стосується відсторонення арбітражного керуючого не сприяє формуванню єдиної судової практики та створює перепони для ефективної реалізації прав закріплених Кодексом.

На мою думку, важливим моментом у правовому регулюванні процедури банкрутства фізичної особи, що визнається більш вразливою стороною є чіткість,зрозумілість та деталізація норм законодавства. Положення закону мають сприяти реалізації та захисту прав особи, а не ставати передумовою для зловживання правом. Важливо законодавчо врегулювати створені неточності задля реалізації принципу верховенства права, що в даному випадку стосується фізичної особи-боржника.

Список використаної літератури:

1.Кодекс України з процедур банкрутства, Закон України 2597-VIII від 18.10.2018 року, редакція від 17.10.2020 року [Електронний ресурс] – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2597-19#Text

2.Рішення Господарського суду Вінницької області у справі від 18.12.2019 року № 902/1156/15 [Електронний ресурс] – https://reyestr.court.gov.ua/Review/86528847

3.Рішення Господарського суду Київської області у справі від 11.12.2019 року № 911/1902/17 [Електронний ресурс] – https://reyestr.court.gov.ua/Review/86529927

 

Потапова Лоліта Віталіївна

Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого

Інститут прокуратури і кримінальної юстиції, 3 курс, 10 група

 

ОПОДАТКУВАННЯ ОПЕРАЦІЙ З ВІРТУАЛЬНИМИ ВАЛЮТАМИ

 

Останнім часом виникає безліч дискусій навколо такого фінансового явища як «віртуальні валюти» та безпосередньо щодо операцій з ними. Незважаючи на те, що є багато думок про нестабільність і короткочасність обігу віртуальної валюти, країни вже плідно працюють і впроваджують нові правові норми, що регулюють діяльність, пов’язану з проведенням операцій з віртуальною валютою.

Навіть у 2020 році, незважаючи на стрімкі інформаційні, глобалізаційні та інтеграційні процеси, виникають багато непорозумінь стосовно правової природи «віртуальної валюти». Варто зазначити, що всі проекти, які були пов’язані з правовим регулюванням віртуальної валюти, були зняті з розгляду у кінці 2019 року. У першу чергу, розглядаючи оподаткування операцій із залученням віртуальної валюти, варто розглянути дефініцію «віртуальної валюти» та її статус. Міжнародний валютний фонд розглядає віртуальні валюти як цифрові вираження вартості, випущені приватними розробниками та деноміновані у їх власній розрахунковій одиниці [1]. Український законодавець закріплює поняття «віртуальний актив» у Законі України № 361-IX  як цифрове вираження вартості, яким можна торгувати у цифровому форматі або переказувати і яке може використовуватися для платіжних або інвестиційних цілей [2]. У цьому аспекті варто зауважити на тому, що дане поняття в законі є доволі звуженим, адже розглядається лише з боку належної перевірки операцій з переказу віртуальних валют суб’єктами фінансового моніторингу.

Доцільно зазначити стосовно питання правової природи криптовалюти та відсутності чіткого режиму правового регулювання операцій. Враховуючи те, що віртуальна валюта немає певного матеріального вираження, її не можна вважати грошовими коштами; вона не враховується у переліку валютних цінностей відповідно до законодавства; єдиний емітент, як наприклад, у вигляді банку для електронних грошей, відсутній. Тобто віртуальні валюти не можна кваліфікувати не за одним із запропонованих  засобів платежу [3].

У цьому аспекті варто наголосити на певних труднощах стосовно оподаткування операцій із залученням віртуальної валюти, адже у Податковому кодексі України (далі – ПК України) законодавець не акцентує на цьому увагу. Процедура купівлі-продажу криптовалюти сама по собі не підлягає обов’язковому оподаткування, адже не передбачає отримання будь-якого додаткового доходу. Але, у зв’язку з тим, що існує різниця між продажем і купівлею криптовалюти, то ця різниця буде вважатися пасивним доходом особи і стає об’єктом оподаткування, адже особа безпосередньо не впливає на фактори приросту віртуальної валюти. Також зазначимо, що транзакції, пов’язані із криптовалютою, зазвичай проводять на біржах за межами України. Ці положення дозволяють розглядати оподаткування операцій з віртуальною валютою з боку п. 14.1.55. ПК України як результати діяльності, проведеної за межами юрисдикції України, тобто будь-який дохід, отриманий резидентами за межами митної території України [4]. Тому у разі отримання такого доходу, він буде підлягати оподаткування на загальних підставах, зокрема за п. 167.1 ПК України за ставкою 18% та 1,5% військового збору.

Наразі у Верховній Раді України зареєстровано проект від 15.11.2019 р. № 2461 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо оподаткування операцій з криптоактивами», в якому передбачається закріплення визначення прибутку від операцій з криптоактивами, який визначається як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу криптоактивів та витратами, які безпосередньо пов’язані з цим; а також врахування як позитивного, так і негативного фінансового результату від здійснення даних операцій. Вказано, що прибуток платників податку, що здійснюють операції з криптоактивами буде оподатковується за ставкою, передбаченою п. 136.1 ПК України – 18 %, а також доповнено ст. 164 ПК України щодо встановлення 5 % для інвестиційного прибутку від продажу криптоактивів терміном на 5 років [5].

Підсумовуючи, доцільно наголосити, що обґрунтоване податкове регулювання операцій із віртуальними валютами та їх законодавче закріплення здатне знизити спекулятивний тиск на ринку віртуальних валют, забезпечити належні і безпечні умови для здійснення даних операцій як на міжнародному рівні, так і в межах національної юрисдикції.

Список використаних джерел:

1.International Monetary Fund. (2016, January). Virtual Currencies and Beyond: Initial Considerations. URL: http://www.imf.org/external/pubs/ft/sdn/2016/sdn1603.pdf

2.Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення : Закон України від 6 грудня 2019 р. № 361-IX / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2020. № 25. Ст. 171

3.Овчаренко А.С. Оподаткування операцій із криптовалюатами в Україні: сучасний стан та перспективи. Юридичний науковий електронний журнал. 2018. №6. С. 236-239

4.Податковий кодекс України. Відомості Верховної Ради України. № 13–17. Ст.112.

5.Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо оподаткування операцій з криптоактивами: проект закону України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67423

Науковий керівник: к.ю.н., асистент кафедри фінансового права Національного університету ім. Ярослава Мудрого Овчаренко А.С.

 

Савчук Ярослава Олегівна

Юрисконсульт Національного юридичного
університету імені Ярослава Мудрого,

 

B2B JEWELRY – ФІНАНСОВА ПІРАМІДА УКРАЇНСЬКОЇ СУЧАСНОСТІ

 

Явище фінансових пірамід відоме ще з 1919 р., коли відомий злочинць Чарльз Понці, заснував інвестиційну компанію «The Securities and Exchange Company», діяльність якої полягала в тому, що вкладник купував простий вексель, який нібито принесе йому 30% дохід за 45 днів, оскільки Понці обіцяв своїм інвесторам нереальні та високі прибутки вже за рік, схема користувалася попитом. Однак отримані кошти компанія взагалі не інвестувала, а відсотки інвесторам платила за рахунок нових інвесторів. Тому через декілька років шахрайський механізм був викритий. Однак світ змінюється і старі схеми фінансових пірамід видозмінюються під сучасні тенденції. Не так давно Україну сколихнула новина про нову фінансову піраміду B2B Jewelry.

 Загалом у типової фінансової піраміди є декілька основних ознак:

1.Продукт, яким мало хто користується, або його відсутність. Зараз ця ознака змінена і B2B Jewelry, яскравий тому приклад. Наразі вони пропонують прикраси та сертифікати на придбання таких прикрас і відповідно до доповіді Гліба Вишлінського, виконавчого директора Центру економічної стратегії Фінансові піраміди, наприклад, структури діючої зараз В2В Jewelеry, «ховаються за продажом товару, а фінансову вигоду приховують під виглядом кешбеку. Хоча насправді, це не є продажом товару за правдиву ціну і це, по суті, не є кешбеком».

2.Прибуток за рахунок залучення нових людей. Ця ознака є класичною, а тому B2B Jewelry не виняток. Вже в серпні 2020 року засновник Микола Гонта заявив: «Наразі через карантин є небезпека порушення балансу покупок/ продажів і вплив цього на касу проекту. Якщо приплив грошових коштів буде обмежений, а виплати кешбеку відбуватися в повному обсязі, то це невідповідність бізнес-стратегії проекту призведе до повної просідання каси». Це свідчить про те, що прибуток є меншим, ніж обіцяний кешбек, оскільки під час карантину у людей є набагато важливіші покупки, а тому можна припустити, що все менше кількість людей стала вкладати кошти в прикраси.

3.Квазісертифікати. В B2B Jewelry чітко простежується ця ознака. Даний проект пропонує громадянам придбання ювелірних виробів та подарункових сертифікатів, за яким нараховуються надвисокі відсотки інвестиційного прибутку. При цьому на подарунковому сертифікаті відсутні будь-які реквізити особи, що її видала (З доповіді НКЦПФР від 08.05.2020 р.).

4.Реєстрація в офшорних зонах. B2B Jewelry проявила кмітливість, а тому не стала реєсруватися на офшорах. Загалом за даними прокуратури, гроші до B2B Jewelry  йдуть через Благодійний фонд «БФ «Зимородок». Згідно даних у справі № 761/47026/19 «відповідно до інформації яка міститься в узагальненому матеріалі Державної служби фінансового моніторингу України № 0780/2019/ДСК від 25.11.2019 року, встановлено, що БО «БФ «Зимородок» (ЄДРПОУ 42792259) здійснює діяльність, яка не відповідає фінансовим операціям благодійної організації, зокрема, встановлено, що реквізити БО «БФ «Зимородок» (ЄДРПОУ 42792259) використовуються з метою сплати внесків, у так званий бізнес-проєкт B2B (https://b2b.jewelry/)».  Зокрема встановлено, що по рахунках, відкритих банківських установах на користь БО «БФ «Зимородок», зараховувались грошові кошти як у вигляді благодійних внесків від ряду фізичних осіб, у тому числі у вигляді оплати В2В сертифікату, оплата сертифікату за срібло, так і з інших власних рахунків, відкритих в інших банківських установах. Грошові кошти переважно перераховуються на користь ряду фізичних осіб, в тому числі фізичних осіб-підприємців, у вигляді благодійної/фінансової допомоги на розвиток бізнесу, у тому числі ювелірного, та на інші власні рахунки.

5.Безперервне заохочення та неринкові доходи. B2B Jewelry набрала поулярності в країнах СНГ, однак внаслідок порушення кримінальних справ проти цього утворення, українська версія сайту є заблокованою, однак російська версія залишається доступною, там обіцяють: «Продукты кампании — это ювелирные изделия из золота 585˚ и серебра 925˚ с кэшбэком за покупку. В данный момент недельный бонус составляет 4% на серебро и 2% на золото. Но процент можно увеличить используя подарочный сертификат. Первая выплата кэшбэка уже черезодну пятницу после совершения покупки. За год получается 52 выплаты равными частями, которые поступают на ваш Депозит в личном кабинете. Денежные средства можно вывести на указанную при регистрации карточку любого банка Украины, электронный кошелек, в криптовалюте  или заказать получение наличными в любом магазине сети B2B jewelry». Персонал на сайті та в магазинах обіцяють великі прибути вже за тиждень, а у разі залучення «новеньких» ці прибутки збільшуються пропорційно кількості залучених

Отже, фінансові піраміди з плином часу та розвитком суспільства і технологій дуже оперативно пристосовуються до змін, B2B Jewelry стала першою за багато років, діяльність якої набула такого розголосу. Однак, навіть, така «слава», кілька кримінальних проваджень, голосні заголовки ЗМІ не стали перешкодою для продовження діяльності цієї організації. Проте, будемо сподіватись, що небезпека для економічного благополуччя населення України внаслідок діяльності B2B Jewelry дасть поштовх і правоохоронним органам до більш активних дій, а населенню України – до більш обачних дній.

 

Червяков Микита Олегович

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Інститут підготовки кадрів для органів юстиції України, 4 курс, 11 група

 

ФІНАНСОВІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ В УКРАЇНІ

 

На даний момент увесь світ і наша держава переживає непростий період, тому питання медичного права сьогодні досить актуальні. Адже медичне законодавство зазнало значних змін. На жаль, нормативна база у відповідній галузі є застарілою і з приходом на територію України (COVID-19), загострилося немало проблем, які загальмували боротьбу з вірусом. Однак, в той самий час, боротьба з коронавірусною інфекцією, зіграла ключову роль в розвитку відповідної галузі, що  призвело до медичної реформи. Хоча й є деякі прогалини з прийняттям нових нормативно-правових актів, але на загальному фоні медичне право вдосконалилося та не зупиняється на досягнутому.

Насамперед, відповідні реформи торкнулися медичних працівників. Адже це люди, які беруть на себе основний удар при боротьбі з інфекцією. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі-ВООЗ) від 4-12% постраждалими від коронавірусної хвороби у світі становлять медики. Медичні працівники виконують величезну роботу, працюючи при цьому понаднормово та ризикують своїм життям. Тому, законодавцем було прийнято відповідні норми права, що регулюють питання по додатковим виплатам, надбавкам, компенсаціям, забезпеченням спеціальним одягом тощо.

Наприклад, у Постанові Кабінету Міністрів України (далі-КМУ) від 19 червня 2020 року Про Деякі питання оплати праці медичних та інших працівників закладів охорони здоров’я, йде мова про те, що з 01 вересня по 31 грудня 2020 р. усім медичним працівникам (крім лікарів та/або команд первинної медичної допомоги), які надають медичну допомогу хворим на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, та тим, що забезпечують життєдіяльність населення – будуть виплачені відповідні доплати до заробітної плати. [1]

Також, у ще одній Постанові КМУ від 23 березня 2020 р. Про Деякі питання оплати праці медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вказано, що на період карантину медикам, які ведуть боротьбу з вірусом встановлюються надбавки у розмірі до 300 відсотків заробітної плати. [2]

Однак, є один нюанс – доплати, що встановлені у першій постанові, не враховуються під час встановлення доплат другою постановою. Тому медичні працівники під час карантину, коли наступає найважчий період, так як велика кількість людей хворіє та відповідно перебуває у закладах охорони здоров’я, на медиків покладається величезна робота, а найважливіше ризик для здоров’я захворіти хворобою, відповідно вони мають право на отримання будь-яких надбавок. Тому виникає питання, чому під час карантинних обмежень, відповідні постанови не взаємодіють одна з одною, тобто не діють одночасно, і медичні працівники не отримують заслужені доплати.

Ще одна незвичайна новела у медичному праві торкнулася страхових виплат медичним працівникам у випадку захворювання або смерті від COVID-19. У випадку, коли у медичного працівника, протягом одного календарного року, буде встановлено інвалідність, що настала внаслідок захворювання коронавірусною хворобою при виконанні своїх професійних обов’язків, залежно від ступеня тяжкості захворювання буде надана грошова допомога розміром не менше 300-кратного розміру прожиткового мінімуму. У разі смерті працівника – у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму. Якщо смерть настане у період карантину або обмежувальних заходів, тоді статус медичного працівника прирівнюється до військовослужбовця, який проходив військову службу, смерть якого настала у зв’язку з виконанням обов’язків військової служби. [3]

Тобто, можна побачити, що медичні працівники ніби солдати, ведуть боротьбу з ворогом, але набагато небезпечнішим та підступнішим, і кожного дня ризикують своїм життям задля безпеки своїх громадян. Відповідні положення знаходять своє місце у Законі «Про внесення змін до статті 39 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” щодо додаткових гарантій прав медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, та членів їх сімей».

Однак, на практиці все складається не так просто. Для того щоб отримати вищезазначені виплати необхідно довести, що особа хворіла саме COVID-19. Так, наприклад, лікар Іван Венжинович, який помер від легеневої тромбоемболії, хоча мав усі симптоми коронавірусної інфекції, але ПЛР-тест показав негативний результат. До того ж, лікар постійно контактував з хворими, лікуючи їх. Тепер, сім’ї лікаря буде набагато складніше отримати страхові виплати, адже необхідно довести, що це був COVID-19.[4]

Зрозуміло, що законодавцем були введені ці правила, щоб не було зловживанням даних виплат, але бувають випадки як з Іваном Вонжиновичом і необхідно запровадити додаткові приписи, що будуть регулювати питання доказування про захворювання на COVID-19.

Що стосується питання про додаткові виплати у розмірі 300%, там теж є проблемні моменти. Наприклад, ще на початку запровадження відповідних нормативно-правових актів, що регулюють виплати, медичним працівникам не виплачувалися зазначені кошти. Лише після проведення масових протестів та скарг від медиків, держава почала надавати виплати. Проте і тут виникли прогалини, так спочатку було обіцяно виплачувати додатки до заробітної плати, потім за чергування, тепер за кількість так званих “ковідних годин”, тобто той період часу коли медичний працівник працює з хворими на коронавірусну інфекцію. [5]

Проте перелік проблематичних питань не завершується, лікарі стикаються з такими проблемами, як відсутність регулярного забезпечення спеціального одягу, респіраторів, протиінфекційних засобів, недостачі персоналу через захворюваність медичних працівників та зайнятість від переповнених медичних закладів тощо.

Однак медичне право у даному напрямі розвивається і за цей період часу держава запровадила велику кількість нормативно-правових актів, щодо протидії коронавірусної інфекції та підтримки медиків. Відтепер, COVID-19 хвороба, що відноситься до професійних захворювань. Тож незважаючи на прогалини та проблеми правового регулювання у медичному праві, з впевненістю можна сказати  що дана галузь права перейшла на новий рівень та невпинно розвивається й надалі.

Список використаної літератури:

1.Постанова Кабінету Міністрів України від 19 червня 2020 року Про Деякі питання оплати праці медичних та інших працівників закладів охорони здоров’я.

2.Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 2020 р. Про Деякі питання оплати праці медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

3.Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб”.

4.Постанова Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 р. № 394 Про внесення змін до професійних захворювань.

5.Стаття з джерела “BBC News Україна” від 07 жовтня 2020 р., посилання – https://www.bbc.com/ukrainian/features-54433814.

6.Стаття з джерела “Радіо Свобода” від 05 травня 2020 р., посилання – https://www.radiosvoboda.org/a/payments‑300‑doctors‑coronavirus/30594230.html

Науковий керівник: доцент кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук Янишен В. П.

 

Віктор Петрович Янишен

Національний юридичний університет

імені Ярослава Мудрого

к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права №1,

керівник Юридичної клініки

 

СТРАХОВИЙ ОМБУДСМЕН:

СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

 

Розвиток сфери страхових послуг закономірно породжує збільшення числа спорів між їх учасниками. З однієї сторони це можуть бути спори, пов’язані із якістю та кількістю наданих фінансових послуг, а з іншої – з порушенням умов страхових договорів. Найбільш прийнятним, у таких випадках, є вирішення конфлікту безпосередньо самими сторонами шляхом проведення переговорів, взаємних компромісів тощо. У разі недосягнення згоди такі спори можуть бути вирішені як у судовому порядку (шляхом звернення до суду), так і у адміністративному (шляхом звернення до регулятора).

Безумовно, судове вирішення спорів, пов’язаних з наданням страхових послуг, є, у багатьох випадках, досить витратним та тривалим. Окрім цього, до більшості судів є зауваження щодо компетентності у складних фінансових питаннях та справедливого розгляду стосовно споживача, який є слабкою стороною цього процесу [1, c. 34].

Розгляд скарги регулятором є значно оперативнішим, проте, не завжди дає бажаний для скаржника результат. Для прикладу, за даними «Звіту про діяльність Нацкомфінпослуг з 2015 року по перше півріччя 2020 року» [2] за 5 останніх років внаслідок розгляду скарг споживачів страховиками було здійснено 500 млн. грн. страхових виплат, з яких у 2019 році сплачено 40 млн. грн. страхового відшкодування (у тому числі пені).

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг» від 12.09.2019 [3], відомого як Закон про «спліт», з 1.07.2020 Національний банк України від Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (яка ліквідується), набув повноваження регулятора страхових, а також лізингових, фінансових компаній, кредитних спілок, ломбардів та бюро кредитних історій.

Однак як вказано у Звіті Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору» за результатами дослідження з питань урегулювання скарг споживачів страхових послуг (період дослідження березень – травень 2019 року) «Аналіз практик урегулювання скарг споживачів страхових послуг та передумов створення механізму альтернативного вирішення спорів» методом пошуку рішення стосовно вирішення спору між споживачем і страховою компанією у такому разі є адміністративний тиск Нацкомфінпослуг щодо можливості вживання нею заходів впливу на страхову компанію, якщо немає достатніх повноважень для пруденційного регулювання ринку небанківських фінансових послуг.

Водночас за дослідженнями USAID [1, с. 3], майже 50% людей не знають, куди звертатись у разі, коли їхні права та інтереси як споживачів фінансових послуг порушуються. 80% людей взагалі нікуди не бажають звертатися, щоб вирішити свої фінансові спори, оскільки не довіряють наявним каналам або вважають їх малоефективними.

Крім вказаних, світова практика широко використовує альтернативні (позасудові) механізми вирішення спорів за участі професійного примирителя, що ґрунтуються, зокрема на положеннях Директиви 2013/11/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21.05.2013 про альтернативне вирішення спорів за участі споживачів [4] та Регламенту (ЄС) № 524/2013 Європейського Парламенту та Ради від 21.05.2013 про онлайнове вирішення спорів у споживчій сфері [5]. Країни Європейського Співтовариства, Великобританія, Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія входять до мережі фінансових омбудсменів FIN-NET – національних установ, що відповідають за позасудове вирішення спорів у сфері фінансових послуг.

У різних країнах існують власні моделі фінансового омбудсмена. Так Велика Британія представлена незалежним державним органом – Службою фінансового омбудсмена, утвореною парламентом для позасудового вирішення спорів між фінансовими компаніями та їхніми клієнтами. У Франції асоціація La Médiation de l’Assurance, яка утворена в межах Французької страхової федерації (FFA) забезпечує позасудове врегулювання спорів у сфері страхування. Служба страхового омбудсмена (ASBL) Бельгії надає допомогу у вирішенні спору із страховими компаніями та страховими посередниками. Управлінням з конкуренції та захисту прав споживачів Фінляндії, Управлінням фінансового нагляду Фінляндії та Асоціацією фінансових послуг Фінляндії створено Фінську службу фінансового омбудсмена (FINE), яка надає клієнтам інформацію та консультації у сфері страхових, банківських та інвестиційних послуг (фінансових послуг), а також займається позасудовим вирішенням спорів із цих питань. Діяльність Фінансового омбудсмена Польщі, який забезпечує позасудове вирішення спорів між клієнтами та суб’єктами фінансового ринку, врегульована відповідним законом. Альтернативне позасудове вирішення спорів між споживачами та іншими учасниками фінансового ринку, включаючи страховиків та страхових посередників у Литві покладено на Центральний Банк Литви. Позасудове вирішення спорів у сфері фінансових послуг в Австралії здійснює, на підставі закону, Австралійський орган щодо розгляду фінансових скарг – The Australian Financial Complaints Authority (AFCA).

В Україні, на сьогодні, відсутній належний уповноважений орган, який би забезпечив ефективне альтернативне врегулювання спору у фінансовій сфері. Проект Закону України «Про установу фінансового омбудсмена» від 22.02.2018 № 8055 [6], розроблений з метою впровадження механізму альтернативного (позасудового) вирішення спорів, що виникають у споживачів фінансових послуг із їх надавачами, так і не одержав законодавчої перспективи.

Незважаючи на повільний рух України до європейської моделі захисту прав споживачів, правове підґрунтя застосування альтернативного механізму вирішення спору між страховиком та споживачем поступово створюється. Так Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» [7] від 20.09.2019  (введено в дію з 19.01.2020) внесено зміни до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [8], відповідно до яких створення і впровадження механізму досудового вирішення спорів щодо надання фінансових послуг визнано одним із принципів, на яких ґрунтується захист прав споживачів фінансових послуг (п. 7 ч. 1 ст.31). Також з метою забезпечення своєчасного надання повної, точної та достовірної інформації про фінансові послуги, суб’єктів господарювання, які надають фінансові послуги, та про їх фінансовий стан перед укладенням договору про надання фінансових послуг фінансова установа чи інший суб’єкт господарювання, що надає фінансові послуги, зобов’язані повідомити клієнта у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, про механізми захисту прав споживачів фінансових послуг, зокрема, про можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг (п/п. а. п. 4 ч. 2 ст. 12).

Відправною точкою впровадження в Україні механізму альтернативного вирішення спорів споживачів на страховому ринку можна вважати 23.01.2020 – дату офіційного оголошення пілотного проекту, який реалізується Офісом страхового примирителя, створеного в якості підрозділу із розгляду звернень споживачів щодо вирішення спору у сфері страхування громадської організації «Інститут Громадянських Свобод» (далі – ГО «ІГС») за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках гранту, наданого Проектом USAID «Трансформація фінансового сектору».

Офіс страхового примирителя здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та наступних документів:

Регламент Офісу страхового примирителя, затв. рішенням Правління ГО «ІГС» від 23.01.2020 (далі – Регламент), який визначає організаційні засади діяльності ГО «ІГС» щодо забезпечення функціонування механізму альтернативного вирішення спорів споживачів послуг у сфері страхування та

Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю під час вирішення спорів між споживачами та страховиками від 23.01.2020 (далі – Меморандум), на підставі якого Офіс страхового примирителя взаємодіє із страховиком під час розгляду звернення споживача щодо вирішення спору зі страховиком.

Розгляд звернень споживачів страхових послуг щодо вирішення спорів, які виникли на підставі договору страхування, здійснюється за дотримання у сукупності наступних умов:

1.матеріальні вимоги до страховика не перевищують 100 тис. грн. на дату звернення до Офісу страхового примирителя;

2.звернення споживача щодо вирішення спору попередньо було спрямовано до відповідного страховика та

а) у його задоволенні було відмовлено або

в) споживачу не було надано відповіді протягом 30 календарних днів з моменту надсилання такого звернення або у інші встановлені законом строки;

3.обставини, які є предметом спору із страховиком, виникли не пізніше одного року до моменту звернення споживача до Офісу страхового примирителя;

4.в суді, іншому органі або установі не знаходиться на розгляді або не було прийнято рішення у спорі з того ж предмета і з тих самих підстав та між тими ж сторонами.

Офіс страхового примирителя приймає рішення за результатами розгляду звернення споживача, зокрема, з рекомендаціями для Страховика про шляхи вирішення спору, надає консультативну підтримку споживачу, а також аналізує системні причини незадоволення споживачів під час отримання послуг у сфері страхування.

Подання споживачем звернення, його попереднє вивчення та розгляд Офісом страхового примирителя є безоплатним для споживача. Офіс страхового примирителя здійснює розгляд звернення та приймає рішення за результатами його розгляду у строк, що не перевищує 45 робочих днів з дати реєстрації звернення.. В той же час рішення Офісу страхового примирителя, прийняте за результатами розгляду звернення, має лише рекомендацій характер. У разі, коли страховик висловив незгоду з рішенням, Офіс страхового примирителя може надати споживачу рекомендації про інші можливі шляхи вирішення спору.

Слід врахувати, що звернення споживача до Офісу страхового примирителя з метою захисту своїх законних прав не позбавляє його права на звернення до суду в порядку, встановленому законодавством України. Споживач має право звернутися з відповідною заявою до суду на будь-якому з етапів розгляду спору Офісом страхового примирителя.

Комунікація Офісу страхового примирителя із страховиками під час вирішення спорів здійснюється шляхом приєднання останніх до Меморандуму, в якому закріплені основні принципи та правила, за якими буде відбуватись вирішення спорів. Основними принципами функціонування механізму альтернативного вирішення спорів за Меморандумом є: незалежність; забезпечення довіри: професіоналізм та прозорість; забезпечення рівності прав сторін; добровільність участі; рекомендаційний характер рішення; гарантія права на судовий захист; забезпечення конфіденційності інформації. Страховики шляхом приєднання до Меморандуму надають Офісу страхового примирителя право розгляду звернень споживачів щодо вирішення спорів, між споживачами та страховиками відповідно до механізму альтернативного вирішення спорів.

Підсумовуючи наведене, слід зазначити, що впровадження в Україні, завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку в рамках гранту, наданого Проектом USAID «Трансформація фінансового сектору», пілотного проекту, спрямованого на формування позасудового механізму вирішення спорів між споживачами та страховиками безумовно є запитаним та актуальним. Приєднання до проекту 11 страховиків з 215 нині діючих на страховому ринку (20 з яких здійснюють страхування життя) є досить обнадійливим. Діяльність страхового омбудсмена в Україні має реальну перспективу.

Список використаних джерел:

1.Аналіз практик урегулювання скарг споживачів страхових послуг та передумов створення механізму альтернативного вирішення спорів : звіт Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору» за результатами дослідження з питань урегулювання скарг споживачів страхових послуг (період дослідження березень – травень 2019 року). URL : http://www.fst-ua.info/wp-content/uploads/2020/01/Insurance-Report_Jan2020.pdf. 47 с. (дата звернення : 03.11.2020).

2.Звіт про діяльність Нацкомфінпослуг з 2015 року по перше півріччя 2020 року : Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. URL : https://nfp.gov.ua/files/ZVIT/%D0%97%D0%B2%D1%96%D1%82%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C.pdf (дата звернення: 03.11.2020).

3.Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг : Закон України від 12.09.2019 № 79-IX. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/79-20#Text. (дата звернення : 03.11.2020).

4.Directive 2013/11/EU of the European Parliament and of the Council of 21 May 2013 on alternative dispute resolution for consumer disputes and amending Regulation (EC) № 2006/2004 and Directive 2009/22/EC. URL : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2013:165:0063:0079:EN:PDF (дата звернення : 03.11.2020).

5.Regulation (EU) № 524/2013 of the European Parliament and of the Council of 21 May 2013 on online dispute resolution for consumer disputes and amending Regulation (EC) № 2006/2004 and Directive 2009/22/EC (Regulation on consumer ODR). URL : http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:32013R0524 (дата звернення : 03.11.2020).

6.Про установу фінансового омбудсмена : проект Закону України від 22.02.2018 № 8055. // База даних «Законопроєкти» / ВР України. URL : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63512 (дата звернення : 03.11.2020).

7.Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг : Закон України від 20.09.2019 № 122-IX. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/122-20#Text (дата звернення : 03.11.2020).

8.Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : Закон України від 12.07.2001 № 2664-III. // База даних «Законодавство України»/ВР України. Дата оновлення : 04.10.2020. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text (дата звернення : 03.11.2020).

Avatar

Автор : workbaskett

9 переглядів

0 коментарів

Залиш коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *