Гендерна політика в Україні: аналіз правового регулювання та подальші перспективи

Україна як держава-учасник багатьох міжнародних договорів щодо забезпечення рівності прав жінок і чоловіків продовжує активно розвивати нормативно-правову базу у сфері гендерної політики. Відповідно до принципів демократичного суспільства та євроінтеграційних зобов’язань питання забезпечення гендерної рівності набуває дедалі більшої актуальності. 

Гендерна рівність – це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків у всіх сферах їхнього життя: охорони здоров’я, освіти, політики, роботи та інших. Цей термін означає, що всі люди мають однакові можливості для реалізації своїх планів, і ніхто не може їх обмежувати. 

На сьогодні Україна досягла певних результатів у розвитку гендерної політики. Відбулося прийняття низки законодавчих актів, які регулюють права жінок і чоловіків, а також боротьбу з дискримінацією.

Ключовим документом, який гарантує гендерну рівність в Україні, є Конституція України, зокрема її 24 стаття, що закріплює рівність прав та свобод громадян незалежно від статі. Це положення слугує основою для розробки інших нормативно-правових актів, серед яких особливе значення мають Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», у якому закріплені основні принципи гендерної рівності, заходи для їхнього забезпечення та санкції за порушення, а також Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», що спрямований на заборону будь-якої дискримінації за ознакою статі та передбачає можливі заходи щодо захисту від дискримінації.

Проте, незважаючи на наявність розвиненої нормативної бази, в Україні існує низка проблем, які перешкоджають ефективній реалізації гендерної політики. Серед основних викликів можна виділити наступні:

1. Суспільні стереотипи та культурні бар’єри. Глибоко вкорінені гендерні стереотипи часто обмежують можливості жінок у кар’єрі, політиці та суспільному житті, формуючи уявлення про “чоловічі” та “жіночі” ролі, що перешкоджає рівним можливостям.

2. Недостатня підтримка. Органи, що займаються гендерними питаннями, часто стикаються з низьким рівнем фінансування та обмеженими повноваженнями, що знижує ефективність їхньої діяльності.

3. Нерівна представленість жінок. Жінки недостатньо представлені у владних структурах та на керівних посадах у бізнесі, що обмежує їх вплив на ухвалення рішень. Це також призводить до дефіциту гендерної чутливості в політиці та стратегічному управлінні.

4. Низька ефективність моніторингу. Відсутність чітких механізмів контролю за виконанням гендерного законодавства перешкоджає реальним змінам, оскільки важко оцінити прогрес у забезпеченні рівних прав і можливостей.

Для подолання цих проблем необхідно застосовувати комплексний підхід, що включає як зміни в нормативно-правовій базі, так і практичні механізми реалізації політики. Одним із основних завдань для подальшого розвитку гендерної політики в Україні є забезпечення гарантій прав і свобод для всіх громадян незалежно від статі. Це включає створення умов для рівного доступу до освіти, медицини, працевлаштування та участі у прийнятті рішень. 

Не менш важливим є забезпечення рівного доступу до розподілу соціально-економічних ресурсів. Розподіл державних та приватних інвестицій, кредитів, грантів повинен бути прозорим і справедливим, щоб кожен громадянин міг скористатися рівними можливостями. Це допоможе не тільки забезпечити соціальну рівність, але й сприятиме економічному зростанню, адже буде стимулювати максимальне використання потенціалу всіх громадян, незалежно від статі.

Ще одне важливе завдання – забезпечення справедливого оцінювання результатів праці жінок і чоловіків. На сьогоднішній день в Україні існує гендерний розрив в оплаті праці, що є ознакою дискримінації за статтю. Для того, щоб усунути цю проблему, необхідно гармонізувати національне законодавство з європейськими директивами, особливо у частині рівної оплати праці за однакову роботу. Цей процес потребує реформ у законодавчій та виконавчій сферах, а також контролю за їх виконанням.

Формування гендерної культури та освіти є ще одним важливим напрямком розвитку гендерної політики в Україні. Гендерна культура повинна стати частиною повсякденного життя, а для цього потрібно запроваджувати гендерно-орієнтовані навчальні програми, проводити кампанії, що сприяють підвищенню обізнаності населення щодо важливості гендерної рівності. Виховання нових поколінь у дусі рівності допоможе зменшити гендерні стереотипи і створити умови для справжньої рівності.

Для подолання проблеми гендерної нерівності в Україні необхідно забезпечити побудову відносин між жінками та чоловіками на принципах гендерної демократії. Це система суспільних взаємин, яка гарантує рівність прав, свобод, обов’язків, відповідальності та можливостей для обох статей. Гендерна демократія передбачає юридичне та політичне закріплення цієї рівності, а також її реальне забезпечення через політико-правові та моральні принципи, практичні дії і створення суспільних і державних структур, що враховують гендерні інтереси та потреби.

Для реалізації цих завдань необхідна співпраця між урядом, громадськістю та приватним сектором, яка дозволить створити сприятливі умови для досягнення гендерної рівності в Україні та зробити її важливою складовою стійкого розвитку країни. Тільки спільними зусиллями можна забезпечити рівні можливості для всіх громадян і сприяти розвитку інклюзивного та справедливого суспільства, де кожен має право на рівний доступ до ресурсів і можливостей.

Отже, гендерна політика України має значний прогрес та потенціал для розвитку. Якщо реалізувати запропоновані шляхи вирішення цього питання, то це дозволить створити рівне і справедливе суспільство, де усі люди будуть рівними для реалізації своїх можливостей та потреб. Гендерна рівність – це не просто модний термін, а фундаментальна цінність, яка впливає на всі аспекти нашого життя.

Автори: Кифала Юлія, Чобану Тетяна.