Основні положення гуманітарного права та відповідальність за їх порушення

Основні положення гуманітарного права та відповідальність за їх порушення

Унаслідок динамічного розвитку суспільства і настанням непередбачуваних обставин, право зазнає певних змін для більш справедливого та розумного врегулювання відносин між особами, що наділені правосуб’єктністю. Саме імплементація норм міжнародного гуманітарного право (далі – МГП) виступає пріоритетним напрямком для України у вирішенні актуальних проблем і гарантуванні відповідного захисту осіб. 

Згідно із положеннями ст. 1 Глави 1 «Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України», затвердженої наказом №164 Міністерства Оборони України (далі – Інструкція №164), МГП – це система міжнародновизнаних правових норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, встановлюють права і обов’язки суб’єктів міжнародного права щодо заборони чи обмеження використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечення захисту жертв конфлікту та визначають відповідальність за порушення цих норм. Тобто, фундаментальною метою даного права визнається захист цивільного населення та осіб, що не беруть активну участь у воєнних діях або перестали брати таку участь внаслідок поважних причин (хвороби, тяжкого поранення та ін.), незалежно від віросповідання, раси, мови тощо.

Варто зауважити на тому, що під захистом норм МГП перебувають, не тільки особи, але й об’єкти. Так, безпосередньо до захисту підлягають особи, які є:  

1) Жертвами військових конфліктів;

2)Персоналом, який забезпечує населення гуманітарною допомогою;

3) Працівниками медичних і духовних організацій, представниками  цивільної оборони, а також персоналом охорони культурної спадщини.

Щодо другого аспекту, то забороняється напад і пошкодження об’єктів, що захищаються МГП:

1. Нейтральні та демілітаризовані зони;

2. Природні об’єкти та культурні цінності;

3. Інфраструктура, що має небезпечні речовини і може становити загрозу населенню;

4. Об’єкти цивільного захисту;

5. Медичні споруди і безпечні місця тощо.

Також, у Главі 6 Інструкції №164 окремо закріплено стрижневі правила і стандарти стосовно розпізнавання та оповіщення мінних зон, а також розпізнавання осіб та об’єктів, які перебувають під впливом МГП. 

Крім цього, доцільно зазначити, що на певні категорії осіб, у зв’язку із збройним конфліктом, покладається певний комплекс повноважень.

Так, у період збройного конфлікту командири зобов’язані:

– бути гідним прикладом для підлеглих у дотриманні норм МГП;

– контролювати процес підготовки медичного персоналу та військовослужбовців щодо вивчення МГП;

– вимагати від особового складу знання необхідних норм і їх безпосереднього дотримання;

– у випадках виявлення порушень забезпечити негайне припинення аморальних вчинків і, за потреби, притягати до відповідальності правопорушника(ів);

– за можливості допомагати гуманітарним товариствам (Червоному Хресту, Червоному півмісяцю тощо) та проявляти повагу та заступництво подібним об’єднанням.

Варто зазначити, що в Україні існує посада помічника командира військової частини з правової роботи. Загалом він виконує функцію юридичного радника щодо дотримання норм МГП. До його обов’язків під час збройного конфлікту відносять:

– консультування із правових питань командирів і вирішення нагальних проблем, що можуть виникнути під час збройного конфлікту;

– надання необхідної допомоги військовому командуванню щодо вибору ефективних і законних способів дій.

Надзвичайно важливу роль у суспільстві відіграє медичний персонал, оскільки вони рятують життя. Тому, під час збройних конфліктів військово-медичні працівники повинні виконувати свій військовий обов’язок. Передусім, покладається обов’язок надавати медичну допомогу постраждалим і хворим безпосередньо у місці ведення бойових дій і на окупованих територіях. Також, відповідно з нормами МГП медичний персонал повинен:

– з метою забезпечення належного захисту і допомоги потерпілим приєднуватися до підготовки військовим командуванням важливих угод і проведення нарад серед представників сторін;

– формувати та організовувати медичні перевезення;

– забезпечувати цивільне населення необхідною гуманітарною і медичною допомогою;

– за наказом військового командування взаємодіяти з місцевою  адміністрацією, органами охорони здоров’я і гуманітарними кампаніями щодо надання відповідної допомоги населенню;

– визначати безпечні (санітарні) місця тощо.

Крім цього, у наказі Міністерства Оборони України №164 чітко вказано межі використання методів і засобів ведення бойових дій. Таким чином, дана заборона може зменшити кількість постраждалих серед цивільного населення і зберегти природне середовище від коротких чи довгострокових втрат. 

Так, відповідно до Глави 3 Інструкції №164 забороняється у ході воєнних дій застосовувати: 

1. Біологічну та токсичну зброю;

2. Отруйні та сильнодіючі речовини;

3. Міні-пастки;

4. Дистанційні міни (ті, що не відповідають визначеним технічним вимогам);

5. Лазерну зброю, яка призначена для пошкодження зорового апарату людини (постійна сліпота);

6. Торпеди без пристрою самоліквідації;

7. Автоматичні підводні контактні міни.

Додатково деталі про використання запалювальних засобів проти цивільного населення та об’єктів визначено Конвенцією ООН 1980 року «Про заборону та обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію” .

Слід зазначити, що у разі недотримання норм МГП передбачається індивідуальна відповідальність фізичних осіб. Тобто, ці норми зобов’язують держави, що безпосередньо беруть участь у воєнних діях, вживати відповідних заходів щодо припинення порушень.

Під час ведення бойових дій до кримінальної відповідальності притягуються особи, які вчинили у ході збройного конфлікту воєнні злочини (серйозні правопорушення), зокрема:

1. Направлені проти населення (навмисне вбивство, катування, нелюдське поводження; заподіяння серйозного каліцтва і шкоди здоров’ю людини; проведення на людях медичних, біологічних чи наукових досліджень тощо);

2. Направлені проти майна (великомасштабне пошкодження майна; знищення або розграбування власності противника; присвоєння майна у великих розмірах; віддача на розграбування населеного пункту або  місцевості тощо);

3. Вчинені шляхом підступного використання міжнародно-визнаних розпізнавальних емблем (знаків) і сигналів (п.8, ч.4, 5 Інструкції №164).

Згідно з вимогами статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів України (Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України»,  Закону України «Про Дисциплінарний статут служби цивільного захисту», тощо) до дисциплінарної відповідальності відносять правопорушення, що тягнуть матеріальну відповідальність.

Якщо вчинено серйозне порушення норм МГП, то сторони, що знаходяться у збройному конфлікті, мають вжити необхідні заходи (у спільному або індивідуальному порядку) для співробітництва з Організацією Об’єднаних Націй відповідно Статуту Організації Об’єднаних Націй. Кожна з держав відповідальна за розшук осіб, які вчинили або віддали протиправний наказ на вчинення завідомо серйозного воєнного злочину.

Отже, міжнародне гуманітарне право є базисом щодо юридичного вирішення проблем, визначення меж повноважень відповідних органів, збереження життя і здоров’я громадян під час надзвичайних ситуацій (наприклад, ведення бойових дій).  Таким чином, МГП чітко визначило загальноприйняті правила, що на “особливому рівні” захищають населення і навколишнє середовище.

Автори:  Алиєва Аліса та Самойлік Анжеліка

Avatar

Автор : Потапова Лоліта

438 переглядів

0 коментарів

Залиш коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *