Чи порушує обов’язкова вакцинація основоположні права людини?

Чи порушує обов’язкова вакцинація основоположні права людини?

Хочемо одразу зазначити, що ця стаття не розглядає ні медичний, ні етичний аспекти запровадження обов’язкових щеплень для населення. Її метою є лише огляд законодавства та судової практики з цього питання.

В Україні час від часу лунають пропозиції про необхідність запровадження обов’язкової вакцинації населення проти коронавірусної інфекції. Так, наприклад, 8 лютого 2021 року Президент України В.Зеленський запропонував обов’язково вакцинувати проти коронавірусу тих, хто працює на державу. Кабінет міністрів найближчим часом має підготувати список таких категорій населення. Ймовірно, до цього переліку увійдуть вчителі, медики та держслужбовці.

Але серед населення часто лунають думки, що така обов’язкова вакцинація, з одного боку, унеможливить право пацієнта на відмову від лікування (ч.4 ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я), та, з іншого боку, зробить неможливою реалізацію інших прав і свобод людини, що закріплені Конституцією України. У другій частині мається на увазі, наприклад, право на освіту, оскільки не вакциновані особи не можуть бути допущені до навчання.

Також, якщо розглянути ситуацію з іншого боку, то всі інші здобувачі освіти мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання. Вважається, що, зробивши щеплення, Ви захищаєте не лише себе але й осіб, що не можуть бути вакцинованими через медичні протипоказання.

Маємо відразу зауважити, спираючись на законодавство України та вітчизняну і світову практику, що обов’язковість щеплень є допустимою. Звичайно, це трохи обмежує права людини та дозволяє державі певним чином втручатися у приватне життя громадян, проте це є виправданим, оскільки «здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві … для захисту здоров’я (ч.2 ст. 8 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод
)».  У рішенні Європейського суду з прав людини «Щодо правомірності притягнення до відповідальності батьків через невиконання обов’язків щодо вакцинації своїх дітей» стверджується «що влада не перевищила свободу розсуду, і тому оскаржувані заходи можна розглядати як «необхідні в демократичному суспільстві»». Фабула справи полягає в тому, що батьки неповнолітніх дітей отримали штраф та їх діти не були допущені до дошкільного навчального закладу, оскільки діти не були вакциновані. Також у доказах по справі не було зазначено, що діти мають медичні протипоказання щодо щеплень. Тому суддям видалося очевидним, що абсолютна більшість або, навіть, всі мають отримувати профілактичне лікування від серйозних хвороб шляхом проведення щеплень. Звичайно, зрозуміло, що ті, кому неможливо призначити таке лікування, опосередковано захищені від заразних хвороб, доки в їх громаді підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією, тобто їх захист походить від колективного імунітету. Таким чином, коли дотримуються думки, що політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не має значення через природу захворювання (наприклад, правця, який не передається від людини до людини), національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов’язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань.

В Україні судова практика з цього питання теж доволі однозначна. Найновішим є рішення Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 про законність не допуску до дитячих закладів без обов’язкових щеплень. Так, Верховний Суд у своєму рішенні зазначив, що вимога про обов’язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров’я, а також здоров’я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими.

Ще у 2016 році жінка, не вакциновану дитину якої не прийняли в дитячий садок, звернулась до суду, вбачаючи в цьому порушення права на освіту сина. Вона відмовилась від вакцинації сина через «недовіру до вакцин». Славутський міський районний суд Хмельницької області задовольнив її позов, але дитячий садок оскаржив таке рішення.

Водночас, Верховній Суд у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 висловив аналогічну правову позицію і вказав, зокрема, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей.

Висновок Верховного Суду повністю узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини. Згідно з ними: право особи на відмову від лікування (вакцинації тощо) закінчується там, де починаються інтереси держави у захисті життя та здоров’я всього населення.

Автор: Сич Валерія

Рудковська Мирослава

Автор : Рудковська Мирослава

77 переглядів

0 коментарів

Залиш коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *